Наречена з Ши-Сяну

Вона стояла прямо перед ним посеред гарно обставленої кімнати, серед шовків та оксамитів, тримаючи у руках вишукане сапфірове намисто. І, коли пальці її застібнули срібний замочок за шиєю, вона щезла, ніби розчинившись у повітрі. Пісок у годиннику, що стояв на різьбленому столику з червоного дерева, почав сипатись вниз.

Він, постоявши якусь мить, дивлячись прямо перед собою, повільно зробив крок уперед. Неквапливо, але впевнено підійшов до крісла, час від часу общупуючи руками повітря навколо себе. Дійшовши до стіни, він розвернувся та обережно рушив у напрямку стола з годинником — часу вже майже не лишилось.

Коли остання піщинка впала донизу, дівчина з’явилась точнісінько на тому ж місці, де і зникла.

— Що ж, — вимовив він, не дивлячись на неї, — схоже, я програв.

Він склав руки за спиною, повернувся та коротко вклонився.

— Надобраніч.

Вона не відповіла і не вклонилась у відповідь. На її обличчі читався гарно прихований тріумф. На сьогодні вона вільна.

Ні її, ні його зовсім не дивувало те, що відбулося — це був давній обряд вінчання.

Місто Ши-Сян вважалось місцем, куди спустилась Небесна Правителька, яку взяв за дружину перший Імператор Сю-Донгу. Тому всі жінки, що жили та народжувались там, були особливими, бо кожна з них мала шанс (і право) стати дружиною Імператора. 

Коли новий Імператор сходив на трон, старша жінка Ши-Сяну обирала дівчину, яку у повний місяць сватали до правителя, вручаючи їй магічне сапфірове намисто. Вважалось, що за його допомогою Небесна Правителька цілий місяць ховалась від Імператора, не бажаючи бути його жінкою — вона ставала невидимою для будь-чийого погляду, однак на дуже короткий час. Та все ж, хитрістю чи обманом, Імператору вдалося знайти її та зробити своєю дружиною. 

З того часу, власне, і існує ця традиція. Будучи сам на сам, дівчина, що була обрана, вдягала намисто та зникала, а годинник відлічував хвилини. Якщо Імператор не знаходив її, наступного вечора ці хованки відбувалися знову, і так аж до наступної повні або доти, доки він не знайде наречену. Якщо ж за цей місяць Імператор не заволодівав дівчиною, вона ставала вільною.

За всю історію Сю-Донгу була лише одна така спритниця. Але Сянфа мала намір повторити її успіх. Звісно, від цього дня вона була заручена з Імператором і мала проводити час із ним, але, допоки він не знайде її у цій кімнаті, поки сиплеться пісок, вона мала всі шанси уникнути цього шлюбу.

Сянфа вважала себе занадто молодою, щоб обтяжити себе одруженням з його Імператорською Високістю. І, до того ж, ця перспектива здавалася їй дуже сумною — життя за протоколом в якості трофея зовсім не вписувалось в її світогляд. З дитинства вона була жвава та грайлива, з бурхливим, як горна річка, характером та з нескінченною жагою до пригод. За однієї думки про сидіння на троні, як пустоголова лялька, її огортала холодна хвиля жаху, а до горла підступав нудотний ком. У місті було так багато дівчат, що залюбки помінялися б з нею місцями! Але, і вона це визнавала, її гарненьке личко та м’яка жіночна фігура з округлими формами давали фору всім молодим жінкам дітородного віку та грали з нею злий жарт.

Загорнувшись у розкішну оксамитову ковдру, Сянфа сіла на ліжко та задумливо дивилася у вікно. Щось не давало їй спокою. Що за чоловік — Імператор? І чому він так стримано поводив себе? Невже він теж не хоче цього шлюбу? Чи вона виявилась для нього не такою вже і привабливою? 

Повний місяць, ніби круглощокий добряк, посміхався їй у відповідь на всі її бентежні думки. Зрештою, втомлена, Сянфа впала на шовкові подушки та поринула у неспокійний сон.

Спів канарок у саду за вікном розбудив її. На різьбленому столі поруч із годинником стояв кухоль теплої води, турботливо принесений слжницею для ранкового вмивання. Поряд лежав білосніжний рушник з золотою вишивкою, на якому покоїлася розкішна червона троянда. 

Не дивлячись на те, що Сянфа знаходилася у палаці без особливого бажання та проти своєї волі, сидіти цілий місяць в цій кімнаті їй хотілося ще менше. Тому, після сніданку на самоті, вбравшись у розшиту сріблом синю сукню, вона вирішила прогулятися садом. Бродячи стежками та досліджуючи екзотичні квіти, вона всіма силами намагалась не думати про майбутню зустріч з Імператором, і молилась всім відомим їй божествам, щоб раптово не зустрітися з ним тут на самоті. Хоч вона і не прагнула одруження, але не могла не помітити, що сам Імператор, як чоловік, був досить привабливим — високий, широкоплечий, з чітко очерченим обличчям та глибокими чорними, як обсидіани очима. Він був завойовником земель, але дуже стриманим та люб’язним по відношенню до жінок. Сянфа це відчула вчора, під час першої зустрічі. І відчувала це зараз, в тому, як послужливо ставилися до неї всі, кого вона зустріла сьогодні, досліджуючи сад. Без страху перед ним, але з належною повагою до неї, як до імператорської нареченої.

Години невблаганно пливли, наближаючи час вечері. Сянфа помітно нервувала — чи вислизне вона сьогодні з його рук чи зазнає невдачі? Її дитинство серед хлопчиків дало їй навички гарно лазити по деревах та вправно ховатися від квача, але зараз ризики були значно вищі — дитячі дражнилки супроти її свободи.

Зухвало проігнорувавши імператорське запрошення до вечері, вона міряла кроками кімнату, смикаючи намисто, що його тримала в руках. Раптовий стук у двері змусив її застигнути на місці. Імператор повільно підійшов до неї — на обличчі його не було ні злості, ні роздратування, які Сянфа так боялася побачити, адже за не розділену трапезу з Його Високістю можна було позбутися голови. Та він лише чемно кивнув, даючи зрозуміти, що чекає, поки Сянфа вдягне намисто. Руками, що тремтіли, вона застібнула замочок і знову зникла.