42. Остап. Сварка з братом

Зранку я відчув себе абсолютно щасливим. Навіть те, що малий зайшов до нас, нічого не зіпсувало.

Навіть додало свого "шарму". Тепер у нас була повноцінна родина, принаймні, так я це відчував. 

Ми поснідали всі разом, а потім я поїхав на роботу. Подумав, що сьогодні маю поговорити з братом щодо Каті. Весь час якось було не до цього, але тепер був час розібратись з тим, що почула Люба того разу.

Авжеж, говорити про це під час роботи було б неправильно, тому я вирішив поговорити одразу, як закінчаться робочі години.

Отже, коли на годиннику була шоста, я зайшов до його кабінету. 

— Привіт, є хвилинка? У мене є до тебе розмова… Вона трохи дивна, але я все ж вирішив, що не маю приховувати те, що знаю. 

— Так, авжеж, про що ти хотів поговорити? — у Кості був гарний настрій. Він виглядав цілковито щасливим. 

— Про Катю, — я зітхнув. — Люба почула дивну розмову, коли виходила до вбиральні, памʼятаєш, їх обох не було? Люба почула, що Катя сказала "Не треба на мене тиснути, коли буде інформація, я вам повідомлю”... 

— То й що, може, це щось по роботі? — він знизав плечима. — Це ж фраза, вирвана з контексту, вона може означати будь що…

— І все ж, не думаєш, що це підозріло? — перепитав я. 

— Не думаю. Але думаю, що вам з Любою не варто втручатися у наше життя, — брат насупився. — Я ж не підслуховую ваші розмови! То й ви, будь ласка не суньте носа не в свої справи! 

— Вона не спеціально підслухала, — я теж насупився. — Ми просто хочемо тобі добра. 

 — Катя — дуже хороша людина! Якщо ти натякаєш, що вона підіслана кимось шпигунка, то це найбільша нісенітниця, яка тільки взагалі можлива, — він похитав головою.  — Ось побачиш, нічого такого не підтведиться. Ми скоро одружимось, і все у нас буде добре. 

— Я просто хочу, щоб ти з усім розібрався, щоб між вами не було якоїсь жахливої таємниці. Не хочу, щоб виявилось пізно, розумієш? Хоча б перевір її. Хоч якось… Тобі по силах це зробити. 

— Добре, я подумаю над цим, — сказав він недбало, і я зрозумів, що це все було просто, щоб я від нього відчепився і більше не докучав. 

— Ти пошкодуєш, якщо нічого не зробиш, — я насупився ще більше. — Але добре, це твоє життя. Але не пускай її на фірму і до свого мобільного. А якщо пустиш, будь готовий… У неї точно є якийсь план, хоч хочеш ти це знати, хоч ні, тепер живи з цим. 

— А раптом твоя Люба теж якась підіслана до тебе, ти не думав про це? — запитав він.  — Може, їй потрібні лише твої гроші? То перевір і її заодно!

— Люба приводів не давала, на відміну від твоєї Каті! Дурень ти, раз не розумієш, що я просто не хочу, щоб тебе дурили! 

— Катя теж не давала мені ніяких приводів! А ти надивився фільмів про шпигунів! Яка ще інформація, про що? У нас звичайний бізнес, немає якихось значних конкурентів, ворогів… Таких фірм, як у нас, багато, ми не займаємося чимось незаконним… Я не розумію, який сенс їй було б шпигувати… Може, Любі взагалі щось не те почулося, а потім її уява їй домалювала…

— Люба б нічого не "домалювала"! Добре, забий! — я махнув рукою. —Не хочеш вірити — не треба. От тільки потім, коли все викриється, ти ще будеш вибачатися! Сподіваюсь, вона не встигне сильно нашкодити до того часу! 

 — Ти мене вже дістав своїми підозрами! — Костя підвівся, з силою посунув стілець по підлозі. — Схоже, ти просто заздриш моєму щастю, от і все! Не хочу більше тебе слухати!

І він вийшов з кабінету. 

Я зітхнув. Треба якось дізнатись більше про Катю. Але як це зробити?... Може, найняти детектива? Треба буде порадитись з Любою. Я не хотів залишати цю ситуацію в такому підвішеному стані… Я точно дізнаюсь правду, обовʼязково…