41. Люба. "Я все життя чекала тебе"

Я відчувала хвилювання увесь той час, поки ми розмовляли з нянею, а коли вона пішла і ми залишились наодинці, я зробила крок до Остапа і обняла його. 

 — Зараз мені здається, що я все життя чекала тебе, — сказала я, дивлячись в його очі.

— Мені теж так здається, — зізнався Остап, торкаючись долонями моєї талії і пригортаючи мене ще ближче. — Я чекав на нашу зустріч все життя, — прошепотів він мені в губи, після чого торкнувся їх своїми. 

Це був такий ніжний і водночас пристрасний поцілунок, що по моїй шкірі ніби пробігли мурашки від одного його дотику. Я так давно не почувала себе настільки бажаною і щасливою. 

 — Добре, що ми все ж зустрілися, — прошепотіла я, відповідаючи на поцілунок. 

— Я кохаю тебе, — сказав Остап, торкаючись губами моєї шиї біля вуха. 

Ці слова дуже зворушили мене. Я відчувала, що він є найближчою мені людиною, він розуміє мене як ніхто. Але не була впевнена, чи це саме кохання для Остапа, чи він дійсно кохає мене. Але після того, як він вимовив ці слова, усі мої сумніви розвіялись…

 — Я також тебе дуже кохаю, — сказала я, дивлячись йому у вічі. 

— Іди сюди, — він знову подався вперед і поцілував мене. Також він зробив декілька кроків вглиб квартири.

Так, не розплітаючи обіймів, ми дійшли до Остапової спальні. Проходячи повз кімнату Богдана, старалися ступати особливо тихо, щоб він не прокинувся. Але, на наше щастя, малий міцно спав. 

Потім Остап відчинив двері і завів мене всередину.

— Я так давно хотів цього, — прошепотів він, вкладаючи мене на ліжко і зазираючи в очі. — Мріяв, — прошепотів він мені в губи. — Не передумала?

Я похитала головою, дивлячись на нього з усмішкою.

— Я ще тоді, в новорічну ніч, дуже хотіла цього, — зізналась йому. 

— Тепер ми завжди будемо разом, — він поцілував мене, а його долоня торкнулась моєї талії під кофтинкою.

— Я дуже щаслива зараз, — прошепотіла, обіймаючи його. 

— Я теж дуже щасливий, Любо…. Кохаю, — повторив він і знову мене поцілував…

***

Коли я розплющила очі, то з подивом побачила, що вже ранок. Почула з коридору голос сина:

— Мамо, ти де? 

Мабуть, він зазирнув у мою кімнату і не побачивши мене там, розгубився. 

— Я тут, — гукнула я. — Зараз вийду, почекай! 

Але не встигла договорити, як двері відчинилися, і Богдан зазирнув у спальню.

— Ой, — сказав він, а тоді додав. — Вибачте, я не знав, що ви тут сексом займаєтесь! 

— Знову ти з тим самим, — усміхнувся Остап. — Не займаємось ми сексом. Ми спали. 

— А снідати ми будемо? — спитав Богдан. 

— Так, зараз я приготую сніданок, піди увімкни чайник, — я на ходу придумала, як його спровадити з кімнати, щоб ми могли встати і одягнутися. 

— Добре, — кивнув малий і пішов, залишивши нас вдвох.

— Ну, принаймні він не зайшов вчора вночі, — Остап тихо засміявся.

 — Так, але тепер наш день без дитини закінчився, тож доведеться бути завжди насторожі, — я усміхнулась.  — Хоча колись можна буде ще запросити няню і побути тільки вдвох…

— Ну, будемо тренуватись, — підморгнув мені Остап. — Та і Богдан не дурний, думаю, він не буде заважати. 

 — Він піде в школу, буде більш самостійним, думаю, скоро і сам хотітиме, щоб ми менше йому заважали, — я піднялася з ліжка і накинула халат. — Піду швиденько в душ, а потім готувати сніданок…