40. Остап. Про пристойність і не тільки

Я майже зізнався їй в почуттях і треба ж було цьому дзвінку все перебити! Спілкувався я з помічницею не дуже ввічливо, хоча по суті вона не була ні в чому винна. Але мені хотілось якомога швидше завершити цей дзвінок. 

Коли ж я вже повертався до столика, то побачив біля Люби якогось мужика. Він поклав руку на її плече і щось говорив.

Зазвичай я був доволі ввічливим і терплячим, вмів залагоджувати конфлікти, в бізнесі без цього було б важко.

Але зараз мені було не до ввічливості. В голові ніби щось перемкнулось.

 Я буквально підлетів до них і схопив його за запʼясток, вивертаючи руку так, щоб він аж на коліна практично впав.

Так як він був пʼяний і я застав його зненацька, він дійсно впав. 

— Ти чого чіпаєш мою дівчину? — запитав я раніше, ніж навіть подумав про те, що саме сказав. 

— Та ти чого? Я не знав, що це твоя дівчина! — він незграбно піднявся з підлоги. — Ненормальний якийсь! — кинув у мій бік і швидко подався геть. 

— Ти в порядку? — я поглянув на Любу. Все ще важко дихав, все ж, цей мужик дуже розізлив мене. 

— Так, — вона торкнулася моєї руки. — Зі мною все добре, не хвилюйся…

Я переплів наші пальці, а потім сів поруч із нею, так і не розриваючи наші долоні. Зазирнув Любі в очі. 

Вона, здається, затамувала подих. Дивилася на мене і ледь усміхалася, здавалося, нам не були потрібні якісь слова. 

Тому я просто прикрив очі і подався вперед, торкаючись губами її губ. Люба відповіла на поцілунок, продовжуючи тримати мене за руку. 

— Я така щаслива зараз, — прошепотіла вона. 

— Я теж, — зізнався я. — Дуже щасливий. Бо до сьогодні тільки фантазував, як цілую тебе, — додав я їй на вухо.

— І що ж то були за фантазії? — грайливо поцікавилась вона, кидаючи на мене швидкий погляд. 

— Ну, в них все починалось з поцілунків, — я ледь облизнув губи. — А продовжувалось вже в кхм… Горизонтальній площині, — додав на видиху і торкнувся долонею її талії. Я дуже сильно хотів її. До цього якось все це контролював, але щойно поцілував її, то всі мої замки було знято, я вже не міг контролювати себе так просто. 

— Я теж багато думала про це, — зізналась Люба. — Ще з тієї новорічної ночі…

— Я тоді подумав, що все ж не цікавлю тебе в тому плані… Але приємно помилятися в деяких речах, — моя долоня ковзнула трохи нижче. — Як думаєш, малий там скоро засне? 

— Думаю, так, — вона зітхнула. — То що, поїдемо додому? 

— Так, поїхали додому… 

***

Дорога трохи відволікала від хтивих думок. Але зовсім трохи. Рівно настільки, щоб я довіз нас цілими та неушкодженими до будинку. 

Коли ми зайшли до ліфту, я не стримався і знову поцілував Любу, легенько притиснувши її до стінки в кабінці. Вона відповідала на поцілунок, обіймаючи мене, ми мабуть зараз були схожі на двох підлітків, а не на дорослих людей. 

Але ми швидко доїхали, надто швидко. Вже перед квартирою Люба трохи відсторонилась, коли я знову потягнувся за поцілунком.

— Треба зберігати пристойність, поки няня не піде, — прошепотіла вона. 

— Пристойність — точно не моє друге імʼя, — я легенько чмокнув її в шию і подзвонив в двері. 

— А виглядаєш таким солідним, — засміялась вона. — Так от який ти насправді! 

В цю мить няня відкрила квартиру. 

— О, ви раніше, ніж казали, — вона усміхнулась. — Але Богдан вже ліг, втомився грати в карти. Я вчила його декільком картковим іграм, сподіваюсь, ви не проти? Подумала, що це краще, ніж приставка.

— Так, ми не проти, — Люба усміхнулась. — Я сама в дитинстві любила грати в карти. Дякуємо, що посиділи з малим. 

— Викликайте, він дуже хороший хлопчик, я залюбки ще з ним посиджу, — сказала вона і почала взуватися та вдягатися.

Я дав їй гроші, ми швидко попрощались. І як тільки няня покинула квартиру, я знову поглянув на Любу і сковтнув слину. 

Чи дозволить вона продовжити сьогодні?....