38. Остап. Дилема

Коли Люба повернулась, вона виглядала якоюсь замисленою. Малий ніби нас не тривожив, спокійно грався в вітальні в приставку, але що ж могло трапитись?

— Все нормально? — запитав я її. — Ти зблідла чи що?

— Так, все добре, — вона кинула на мене занепокоєний погляд. — Я вдома все розкажу. 

— Може, Люба вагітна? — брат пограв бровами. — Вже йдете за другим? Зізнавайтесь!

Люба почервоніла і захитала головою. 

— Але ти так почервоніла! Ніби йдете! — він засміявся. — Щось Каті довго немає… Піду за нею, — він встав з-за столу. — Зараз повернемось! — і вийшов з вітальні.

Я поглянув на Любу.

— То що трапилось? — запитав трохи схвильовано.  — Ти ж не… Тойво? Не вагітна від когось? — буркнув я. 

 — Від кого? — вона здиволвано глянула на мене. — Ти про що? Я ні з ким не зустрічаюся, з якого дива мені бути вагітною?

— Ну, раптом від когось до… Ну до того, як ми зустрілися, ми ж недавно зустрілися, — пробурмотів я. Навіть думка про те, що Люба може бути від когось вагітна, зводила мене з розуму. 

— Та ні, зі мною все в порядку, це з Катею не дуже, — сказала Люба, кидаючи погляд на двері. 

— В якому сенсі? — не зрозумів я. 

 — Вона говорила з кимось по телефону, я випадково почула уривок розмови… Вона сказала: “Не треба на мене тиснути, коли буде інформація, я вам повідомлю”, чи щось таке… Раптом вона якась шпигунка? Хоче щось вивідати у Кості?

— Шпигунка? Та ну, не може бути… — я похитав головою. — Хоча… У них з Костею все якось дуже швидко розвивається, — додав з сумнівом.

Але договорити нам не дали, бо до вітальні якраз повернулись Катя з Костею.

— Ну що ви тут, скучили без нас? Ми принесли десерт!...

***

Богдан не дуже хотів йти від Кості, йому сподобалась якась з його іграшок на приставці. 

— Ну мамо, можна ще хоч одну гру зіграти…

— Кості з Катею треба відпочити, а потім ми ще колись прийдемо до них у гості, — сказала я. — Або запросимо їх до нас. 

— Я можу дати тобі гру, — Костя дістав картридж з приставки і простягнув малому. — Тримай. Пограй, а потім якось віддаси, коли ми прийдемо до вас, наприклад.

— Дякую, брате, — я потис руку Кості, але тепер відчував хвилювання за нього. Треба буде поговорити з ним наодинці про те, що почула Люба. 

 — І звичайно ж, приходьте в гості ще, ми будемо раді вас бачити, правда, Катю? — він обійняв дівчину за плечі. 

— Так, коханий, — солодко сказала Катя, поцілувавши Костю в щоку. Мене аж пересмикнуло. Виходить, вона дурила брату голову… А він закохався по самі вуха, я ж бачив це. 

 — Дякую, було дуже приємно познайомитися. — сказала Люба. 

— Взаємно, — чемно усміхнулась Катя. — До зустрічі. 

— Так, побачимось ще, — сказав я. 

І ми врешті-решт вийшли до машини. 

В машині при малому я не хотів продовжувати цю тему, не варто йому було слухати про подібне. 

Але коли вже ми приїхали додому і Богдан повалився від втоми спати, і ми з Любою залишились наодинці, то я продовжив її.

— Як думаєш, що мені робити? З тим, що ти розповіла… Сказати братові? 

 — А раптом я щось не так зрозуміла? — вона зітхнула. — І Костя подумає, що ми хочемо посварити його з нареченою, щоб отримати більшу прихильність батька, ніж він?

— Блін…. Але ж ми не можемо просто мовчати. Якщо вона його обманює, він має право знати, хіба ні? 

 — Думаю, має право… От тільки як це зробити, щоб він не образився?

— Я не люблю якісь непрямі шляхи… Думаю, варто просто прямо сказати те, що ти почула. А він сам хай розбирається, що з цим робити.