28. Остап. Кіносеанс тет-а-тет

Я весь час хвилювався, коли вона була поруч. І останнім часом це відчуття тільки посилилось. Раніше я за собою подібного ніколи не помічав. 

Коли вона погодилась, я відчув полегшення.

— Тоді обереш фільм? Дістану пляшку вина.

 — Добре, — кивнула вона. — Може, якусь різдвяно-новорічну комедію?

— Я не проти, — погодився я і пішов на кухню.

Дістав вино і сир, добре, що він вже був нарізкою, мені треба було тільки перекласти його на тарілку. Також дістав келихи і штопор. Поніс все разом на підносі і поставив на кавовий столик перед диваном. 

— Зараз відкрию пляшку, — сказав і взяв штопор. Витягнув корок і налив вино в келихи.  — Обрала фільм? 

 — Захотілося переглянути “Сам удома”, це фільм мого дитинства, — сказала Люба.  —  Але якщо тобі нудно дивитися таке старе, то можна й пошукати новинки…

— Ні, нормально, — я похитав головою. — Давай подивимось. 

Я взяв пульт і вбив в пошук потрібне кіно, після чого включив його. 

Так, навряд "Сам удома" сильно зблизить нас в романтичному плані, але якщо Люба хоче його подивитись, то чому б і ні.

Я потягнувся до вимикача і вимкнув світло. 

— Ну, ніби тарілку і келихи і телевізор підсвічує достатньо сильно? — запитав у Люби.

 — Так, все добре, — її голос був якимось нижчим, ніж завжди. 

Я вже сьогодні трохи випив, тож перепивати було не можна. Я міг видати себе, якби був занадто пʼяний.

А я не знав, чи варто. Все ж, у нас з Любою був договір і я обіцяв не приставати до неї ще в день договору.

Я підняв келих і сказав:

— Ну, за хороший вечір? — і зазирнув їй в очі.

 — За хороший вечір, — повторила Люба, торкнувшись своїм келихом мого. 

Я пив вино і дивився на неї. Вона була така мила зараз. І така красива… 

Мені навіть довелось відвести погляд і переключитись на фільм, щоб не видати себе. 

— Розкажи щось про себе, — попросив я. — Я б хотів дізнатись тебе краще. І не через гру чи ще щось. А просто.

 —  В підлітковому віці у всіх моїх подружок були хлопці, а в мене не було, — почала вона, ледь усміхнувшись. — Був один однокласник, який весь час дражнив мене, і подруги казали, що це він закоханий у мене, тому так себе поводить. Але щось таке “кохання” мені не подобалось, і тоді я придумала собі уявного хлопця. Розповідала про нього дівчатам, навіть писала сама листи собі, типу від йлшл імені… Це якось безглуздо звучить, правда? 

— Чому, мені здається, не безглуздо. Мені навпаки цікаво, яким він був, цей ідеальний хлопець? 

Мені правда було цікаво, що для неї означало поняття "ідеальний хлопець". 

 — Ну, він був веселим, добрим, з почуттям гумору… Завжди мене захищав від усіляких хуліганів, ніколи не зраджував, — її голос раптом став зовсім тихим. — Але потім я виросла і зрозуміла, що ідеальних людей не існує. Бо в кожного є свої недоліки, і ми маємо пристосовуватися одне до одного з урахуванням того, які недоліки готові пробачити коханій людині, а які — ні…

— Ну, це правда, що недоліки є у всіх, — я кивнув. — Але знаєш, коли ти кохаєш людину, то навіть її недоліки тобі здаються милими… Щось таке. Ну, я не кажу про зраду, чи жорстокість, не про щось таке, що дійсно не варто пробачати.

 — Я зараз згадала про це, бо подумала, що ти дуже схожий на той мій ідеал, — раптом зізналась вона.  — Я не бачу в тобі ніяких недоліків, ну а якщо вони і є, то несуттєві для мене…