19. Люба. Продовження гри

Коли ми стояли так зовсім близько одне від одного, то я відчула легке запоморочення, хоча дія випитого раніше шампанського вже давно проминула. Невже це просто через те, що він такий хороший, мене потягнуло до нього? Чи так само я б це відчула з будь-яким іншим чоловіком, що проявив би до мене інтерес? Я так довго була сама… Але навряд чи з кимось ще спрацювало б, на роботі траплялося, що до мене “підкочували” якісь переважно підстаркуваті ловеласи, і я всім давала відкоша. Я вірила, що колись зустрінеться на моєму життєвому шляху такий чоловік, якого я по-справжньому покохаю….

Невже Остап — саме той? Але мені було страшно, що він може подумати, що я шукаю якусь вигоду для себе, адже він добре забезпечений. Може, він бачить у мені просто сусідку, подругу, і нічого більше, а я раптом зізнаюся йому в почуттях і побачу у відповідть здивування… Ні, це лише якийсь миттєвий порив, не варто йому піддаватися. Тому що потім я можу пошкодувати… І зовсім не через гроші чи житло, яке він мені надав. А через те, що між нами більше не буде тієї тоненької ниточки довіри, яка нас пов’язує…

 — Може, й базові налаштування, але в багатьох вони збилися, — спробувала я пожартувати, щоб трохи розвіяти ту мовчанку, яка на мить запанувала в кімнаті. 

— Так, це правда… Але не у тебе, — він раптом підняв долоню і вже майже торкнувся нею моєї щоки, коли його телефон в кишені задзвонив.

Остап насупився і трохи відсторонився від мене.

— Ну хто там ще… — пробурмотів і дістав мобільний. — Брат… Певно, треба відповісти, — він зітхнув. 

 — Так, може, він хоче сказати щось про вашого батька, — я все ж не втрималась і зітхнула.  

— Добре, — він теж зітхнув і таки приклав телефон до вуха. — Алло? Так… О, ну ясно, що він хоче, я ж сказав, що познайомлю їх… Ну добре, постараюсь викроїти час якнайшвидше. Бувай, — він відбив виклик і поклав телефон назад до кишені. — Батько дістає брата з запитаннями про нас. Треба б таки зʼїздити до нього.

 — Тоді можна завтра й з’їздити, — сказала я. — Якщо в тебе буде час. 

— Так, я тільки "за", але може нам таки треба трохи дограти в ту гру… — Остап поглянув на мене якось так, що мені чомусь перехопило подих.

 — Я не проти, — відчула, що на щоках виступає рум’янець. — Прямо зараз?

Мабуть, не треба було так одразу погоджуватися, але мені дуже хотілося ще трохи побути з Остапом наодинці. 

— Ну, Богдан вже ж заснув? Тепер він не буде заходити з тими питаннями… — він усміхнувся. — І не зможе нам завадити.

 — Заснув, — кивнула я. — Сподіваюся, тепер міцно проспить до самого ранку. 

— Тоді ми просто зобовʼязані дограти… А ще в нас там є вино. А на фон можна поставити кіношку. 

 — Так, давай, — я усміхнулася, відчуваючи, що мені одразу стає жарко. — Тільки тепер твоя черга обирати! 

***

Ми повернулися назад до вітальні, Остап налив вино в келихи, а я увімкнула телевізор. 

 — Ну, що там? — запитала я. 

— Я обираю дію, — Остап зазирнув мені в очі і натис на "Дію" на екрані. За мить там зʼявилось: "На п’ять хвилин стань рабом того хто поруч з тобою, виконуй усі його чи її бажання”.

На мене напав сміх, коли я дивилася на спантеличений вираз його обличчя. 

 — А можеш тепер ти мені зробити масаж? — запитала я...