18. Остап. Базові налаштування звичайної людини

— Що? — здивовано перепитала Люба. — Яким сексом? Богдане, ти про що?

Я пирхнув зі сміху. Ну це правда було дуже кумедно. 

— Твоя мама просто робила мені масаж, — усміхнувся я до малого. 

— Ні, я знаю, мені Маринка в садку розповідала про секс, це коли чоловік і жінка роздягнені лежать у ліжку! — наполягав на своєму Богдан. 

— Але ж твоя мама не лежала, — зауважив я. — І я тільки частково роздягнений. А твоя мама зовсім не роздягнена. 

 — Може вона ще не встигла роздягнутися, — він спідлоба поглянув на Любу. 

 — Ні, я точно не збиралася це робити, — Люба встала з ліжка і обійняла його. — Я ж тобі теж робила масаж, пам’ятаєш? От і Остапу так само! 

А я подумав, що може в тих бажаннях і таке є, ну, в грі. Було б добре, якби було. Я б не проти поглянути на неї хоча б в білизні. 

— Ну добре, — сказав малий підозріло. — Тоді таки зроби мені какао. Не молоко.

 — Зараз зроблю, — Люба поглянула на мене, ніби вибачаючись. — Може, тобі, Остапе, теж зробити какао? Чи чай?

Отже, наше маленьке рандеву з вином закінчилось? Шкода…

— Давай, — кивнув я, вдягаючи футболку назад. 

 — Тоді ходімо на кухню, — усміхнулась вона. — А в гру пограємо завтра…

***

Ми випили чаю і какао, потім Люба пішла вкладати Богдана спати. Авжеж, вже тієї атмосфери не було, я прибрав вино і все інше. 

Коли вже домивав фужери, Люба зайшла на кухню.

— Заснув, — сказала вона. — Він взагалі дуже погано спить, часто прокидається, скаржиться на жахіття. Мабуть, нервова система занадто збудлива.  

— Ну, сподіваюсь, він легко звикне до нового дому, — я усміхнувся. І чомусь в цю мить подумав, що це ж все не назавжди… Коли батько одужає, Люба і малий будуть жити своїм життям. І мені стало сумно від цієї думки.

 — Йому наче сподобалось тут, — відповіла вона. — Все ж у такому віці хлопець вже потребує чоловічої компанії…Так що вже сказав мені, що ти його друг…

— Я радий, справді, — я усміхнувся. Це дійсно було так. Я відчував щось тепле до Богдана, ніби він дійсно був моїм родичем, наприклад, племінником. І щодня це відчуття посилювалось. — Він хороший хлопчик, ти добре його виховала.

 — Мабуть, я все ж його трохи розбалувала, — замислено сказала вона. — Але я думаю, що коли він підросте, то, як на всіх нас, на нього навалиться купа проблем. А дитинство, хоча б до школи має бути радісним. Тому я ніколи його не карала, ото могла зробити зауваження і все. Мама каже, що я все роблю неправильно, що він мені на голову сяде. Але я так відчуваю, хочу, щоб син бачив у мені свого найкращого друга, який завжди вислухає і допоможе… Щоб у підлітковому віці він міг поділитися зі мною, якщо щось станеться… Як ти думаєш, мені треба бути суворішою?

— Ні, — я похитав головою. — Ти дуже хороша мама, не слухай свою маму, — я усміхнувся. — Вибач за тавтологію. Хай він росте добрим і щасливим. Ну, а якщо треба буде чоловіче плече, я тут, — додав я трохи схвильовано. 

 — Дякую, — вона раптом обняла мене, скоріше по-дружньому, а не романтично. І тут же відступила назад. — Якщо чесно, то я навіть не думала, що досі є такі чоловіки, як ти…

— Які "такі"? — не зрозумів я і зазирнув їй в очі. Чесно кажучи, вважав себе зовсім звичайним, нічого особливого, звичайний холостяк… Що саме вона мала на увазі?

 — Добрі… — вона знітилась, мабуть, подумала, що бовкнула зайве. — Порядні…

— Ну, хіба це не базове налаштування звичайної людини… Ніби нічого особливого… Ти теж дуже добра, — я продовжував дивитись на неї. Хотілось сказати ще дещо, а ще більше хотілось зараз торкнутись… Може, тому мій погляд ковзнув нижче її очей…