16. Остап. "Давай пограємо в гру..."

Не знаю, чому мені в голову прийшла саме ця гра. Може, бо я хотів зблизитись з Любою не тільки ментально? Я знав, які бувають завдання в цій грі в категорії "дія"... 

Я дивився на неї і очікував реакції. 

 — А що це за гра? Ніколи в неї не грала, — сказала Люба трохи знічено.

Вона налила чай у чашки і поставила їх перед нами на стіл.

— Ну, можна скачати такий додаток, там будуть різні завдання в категорії "дія" і питання, на які треба чесно відповідати, в категорії "правда". Кожний раунд треба обирати правду або дію, і програма дає відповідне завдання або запитання, — пояснив я.

 — А, можна спробувати, — сказала вона, відпивши ковток чаю.  — Ми в школі грали у щось подібне, тепер я згадала. Були всілякі прикольні завдання, типу, пострибати на одній нозі чи закукурікати. 

— Ну, тут є варіант "для дорослих", — сказав я,  вже скачавши додаток. 

На цих словах Люба кинула на мене щвидкий погляд, але нічого не сказала. Лише кивнула головою. 

— Давай тоді коли малий засне? Вже майже десята, о котрій ти його вкладаєш? Ну, щоб він нас не відволікав. Чи не підслухав чогось. 

 — Та вже пора йому в ліжко, правда, він останнім часом став неслухняний. Скажу йому щось робити, а він починає сперечатися. Може, якщо ти йому скажеш, він послухається? 

— Добре, — я кивнув. — Ходімо, скажемо, щоб вже йшов в душ.

Я встав з-за столу і пішов до вітальні. Люба пішла за мною.

Богдан все ще грав у приставку.

— Богдане, вже майже десята. Час йти в душ і спати. Завтра ще пограєш, добре? — звернувся я до малого.

 — А ми завтра кудись підемо? — з надією в голосі запитав він. 

— Завтра мені треба буде йти на роботу, — я зітхнув. — Але ввечері можемо сходити кудись повечеряти. 

 — Ясно, — він трохи засмутився. — Ну тоді ввечері сходимо? А поки ти будеш на роботі, я пограю в приставку?

— Пограєш, але не весь день, а скільки мама дозволить, добре? Все ж для очей це доволі велике навантаження.

 — Добре, — він зітхнув. — Мама може посадити мене літери писати…

 — Бо тобі восени в школу, — втрутилася Люба. — Краще зараз трохи потренуватися, щоб у школі не було важко! 

 — Коли ще та школа! — він махнув рукою. Але впіймавши мій погляд, мабуть, згадав про обіцяний телефон і здався. — Добре, напишу що там треба…

***

Коли Люба вкладала його спати, я підготував шампанське і закуски. Вже трохи зголоднів після вечері та й подумав, що під легкий алкоголь справа може піти легше. Все ж, Люба була доволі соромʼязливою, а нам треба буде говорити на такі теми, які можуть викликати в неї знічення.

Коли вона повернулась до вітальні і побачила на журнальному столику сири, фрукти і шампанське, вона  поглянула на мене з деяким подивом.

 — Що святкуємо? Наш переїзд? — запитала зрештою. 

— Ну, можна і так сказати, — я кивнув. — Я подумав, що грати в цю "Правду або дію" буде веселіше під фільм, шампанське та закуски. 

 — Може й так, — вона усміхнулась. 

Я відкоркував пляшку, вона відкрилась з характерним звуком. Я розлив шампанське по келихах і підставив один келих до Люби.

— Ну, за переїзд тоді!  — я підняв свій келих.

 — Так, — вона теж підняла келих. — І ще за те, щоб твій тато скоріше одужав!

— Дякую, — я дзеленькнув своїм келихом об її і усміхнувся. А потім відпив шампанського. 

Люба теж відпила.

А потім я дістав мобільний і відкрив потрібний додаток.

— Ну що, почнемо гру?..