12. Остап. Переїзд

Люба виглядала засмученою, поки розмовляла. А потім згадала про пошук нового житла. Коли розмова завершилась, я поглянув на неї:

— Що трапилось? 

— Нас із Богданом виселяють з квартири, господині вона потрібна для її доньки… — Люба виглядала зовсім засмученою. — Тепер доведеться шукати нове житло, ще й дуже швидко…

— Я, авжеж, можу заплатити тобі наперед і все таке, і допомогти з пошуком житла, але… — мені в голову раптом прийшла ідея. — А що як тобі, тобто, вам, переїхати до мене?

— До тебе? — моя пропозиція явно застала Любу зненацька. — А це юуде зручно? Богдан може заважати, він не дуже тиха дитина…

— Ну, у мене багато місця… є вільна спальня, гостьова. Можна туди додати все, що йому і тобі треба. 

— А в тебе є великий телевізор? — одразу загорівся ідеєю Богдан. 

— Припини, — легенько смикнула його за руку Люба. 

— Телевізор є, — я усміхнувся. — Ніби не дуже малий. Навіть приставка є. Люблю грати в FIFA. 

— О клас, мамо, я теж хочу грати на приставці, ну будь ласочка, давай переїдемо… — заклянчив малий. 

 Люба ж якось вагалася, по її обличчю було видно, що вона то поглядала на мене, то знову відводила погляд. 

— Так дійсно було б зручно, — продовжив я. — Батько зможе приїхати до нас в гості після операції. Поступово все налагодиться. 

— Ну, якщо так… — сказала Люба. Згадка про батька явно переважила побоювання щодо того, чи не будуть вони мені заважати.  — Добре, тоді тимчасово можемо пожити, поки знайдемо нову квартиру. 

— Тоді збирайте речі, — я усміхнувся. — І скажіть, скільки машин треба буде для їхньої перевозки.

 — Та в нас небагато речей, — сказала Люба. — Твоєю машиною можна перевезти за одну, максимум дві поїздки. 

— Ну, тоді добре, — кивнув я. — Скільки часу вам треба для зборів? 

 — Думаю, до завтра я можу все зібрати, — відповіла вона трохи знічено. 

— Тоді я приїду за вами завтра. Зідзвонимось. 

 — Дякую, — Люба доторкнулася до моєї руки. — Ти нам дуже допоміг. І з грошима, і з житлом… Навіть не знаю, як зможу тобі віддячити..

— Достатньо буде того, що ви зіграєте роль моєї родини. Якщо мій батько погодиться на операцію і все пройде добре, то я буду щасливий, — відповів я.

Не хотів думати про ще дещо. Про те, що її дотик викликав в мені зовсім інші бажання. Але не варто думати про це. Вона просто хороша людина і допомагає мені, а я допоможу їй…

***

Коли я повернувся додому, то навіть затіяв прибирання. Може, треба було викликати мою прибиральницю? Але вона ніби як була зайнята в усі дні, тож скоріш за все працювала сьогодні в іншому будинку.

Закінчив з прибиранням я доволі пізно, майже о першій ночі. Але був практично задоволений результатом. 

Наступного дня була неділя, тож на роботу їхати було не треба. Я подзвонив Любі і ми домовились, що я приїду за ними після обіду. 

Ми завантажували речі доволі швидко і дійсно половина влізла в машину. Погрузки і вигрузки зайняли чимало часу, але врешті-решт ближче до пʼятої вечора ми вже все занесли. 

— Ну що, я тоді замовлю щось на вечерю і почнемо це все розставляти? — запропонував я. 

 — Добре, — Люба кивнула.  — Богдан пообіцяв поводитись чемно і не галасувати, дивись, я надіюся на тебе, — вона поглянула на сина серйозно, як на дорослого. 

 — Сказав — значить зроблю, — насупився той. 

— Все буде добре. Нам буде весело разом, — усміхнувся я…