9. Люба. На ковзанці

Я відразу побачила, що вираз обличчя Остапа змінився. Він став ніби напруженішим. Мимоволі простежила за його поглядом, озирнулась — і побачила красиву, модно вдягену рудоволосу дівчину з білою шкірою і яскравими зеленими очима, вона нагадувала якусь модель чи акторку. На її фоні я здавалася якоюсь сірою мишкою. 

Дівчина підійшла до нашого столика і усміхнулась Остапу:

— Привіт, ти що, вже з молодих дівчат перейшов на тіточок з дітьми?  — запитала вона, ніби жартома, але я відчула себе зовсім ніяково через те слово “тітонька”. Невже я так погано виглядаю, що вже схожа на тітку?

— А що, у молодих не може бути дітей? — він ледь насупився. — Я тут з родиною, і попросив би тебе не ображати мати мого сина. 

 — Що? Ти жартуєш? — її брови злетіли високо, а очі округлилися. — Коли  ми були разом, ти нічого не говорив про те, що маєш якусь там родину! 

— Ну, на той момент я про свою родину не знав, — Остап знизав плечима. — В будь-якому разі, тобі краще піти. 

 — Он як, — вона насупилася. — А коли я хотіла народити дитину, ти казав, що не створений для сім’ї. Чи це ти мене вважав не достойною стати мамою твоєї дитини?

— Уяви, дітей не заводять з бухти-барахти, — Остап знизав плечима. — Це має бути зважене рішення. 

 — Ну, оскільки у тебе вже такий дорослий син, то ти його завів раніше, ніж ми познайомилися, — хмикнула вона.  — Щось це не дуже схоже на зважене рішення..

— Це я до того, що з тобою дітей я не хотів, якщо ти не зрозуміла, — він поглянув на неї. — В будь-якому разі, я зараз з родиною і не хотів би продовжувати цей цирк. Я тобі нічого не винен, ти мені теж, ми вже давно розійшлись, як в морі кораблі. І ніяких претензій одне до одного не маємо мати. 

— Якщо ти думаєш, що досі мені цікавий, то ти дуже помиляєшся, — усмішка одразу зійшла з її обличчя. — Ти скнара і зануда, я сама не захотіла більше мати з тобою справу! От тільки на місці твоєї дівчини я б замислилася, чи десь немає в тебе запасної сім’ї, яка вигулькне через деякий час, коли стара сім’я набридне… Всього хорошого! — вона повернулася і, цокаючи каблучками, рушила до виходу. 

— Хто такий "скнара"? — Остап поглянув на мене — А то мене обізвали, а я навіть не знаю, ким…

 — Ну, щось типу “жадібний”, —  сказала я. — Хоча я не згодна з цим твердженням… Ти щедрий і цікавий співрозмовник. 

— Точно, — кивнув Богдан. — Ти не жадібний, раз пообіцяв купити мені те лего. 

— Ну, ніби раніше на подібне ніхто не жалівся, — сказав Остап замислено. 

 — Я думаю, вона сказала перше, що спало на думку, — спробувала заспокоїти його я.  — Вона позаздрила, от і все. 

— Напевно, — він кивнув. — Ну добре, давайте їсти… 

***

Коли ми поснідали, Богдан запитав у Остапа:

 — А куди ми тепер поїдемо?

— Ну, а куди б ти хотів? Можна на ВДНГ зʼїздити, там є атракціони і каток, — запропонував Богдан. — З зимових розваг там найбільший вибір.

 — Мені можна буде покататися на ковзанах? — з інтересом поцікавився малий. 

— Ну, якщо мама не буде проти, то так, — кивнув Остап і поглянув на мене.

 — Я не буду проти, якщо ти будеш обережним, — зауважила я. 

 — Авжеж, буду, поїхали! 

***

Коли я вдягла на ноги ковзани, то відчула легку паніку. 

— Я ще ніколи не каталася, — зізналась я Остапу.  — Зараз як розтягнуся посеред ковзанки, а всі будуть в мене пальцями тицяти! 

— Я можу тримати вас обох за руки, — запропонував Остап, усміхаючись.

Богдан на відміну від мене зовсім не боявся, він узяв Остапа за руку і сказав, що вже готовий йти на лід. 

— Ходімо, все буде добре, — Остап простягнув мені руку. 

Я набрала в груди повітря і встала на ноги. Почувалася невпевнено, але Остап підтримував мене, і це додавало впевненості. 

Раптом я почула, як хтось позаду гукає мене на ім’я. Озирнулася і побачила Марину, колегу з попередньої роботи. Від різкого руху я втратила рівновагу і була б впала, якби Остап не упіймав мене і не притягнув  до себе. Я опинилася практично в його обіймах… 

Мені відразу стало жарко, в серце забилося так швидко, що мало не вискакувало з грудей. Не знала, що так відреагую на нього…

Продовження — завтра о 19.00! 

Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко — так ви точно не загубите її і дізнаєтесь, що буде далі!