7. Люба. Новий залицяльник?

Я якраз готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. Поглянувши на екран, побачила, що це Остап. Стало цікаво, як відреагував його батько на незвичайну новину, тож я одразу прийняла виклик. 

— Алло, слухаю вас…

— Якщо ми будемо грати пару, буде дуже дивно, якщо ми проколемось у тому, що звертатимемось одне до одного на "ви", — сказав він. Мені здалося, він усміхнався, коли казав ці слова, я буквально побачила цю його мʼяку усмішку.

— О, я не подумала, вибачте, тобто вибач… — я знітилась. — Це трохи незвично, треба потренуватися…

— Батько повірив. Ну, я сказав, що ми з тобою колись зустрічались, а потім розійшлись. І що нещодавно знов зустрілись і я дізнався, що коли ми розійшлись, ти була вагітна… Це все в принципі придумав навіть не я, а брат. А я тільки погодився, — одразу додав він. 

— Що ж, це логічно. Я розказала Богдану про нашу справу, він постарається зіграти свою роль як належить. Він розумний, хоч йому всього п’ять років. У садочку у всіх виставах головні ролі виконує! — з гордістю сказала я. 

— Ну, супер, — відповів Остап. — Думаю, нам треба зробити фоток. Ну, щоб було правдоподібно, що ми зустрічаємось. Треба буде походити кудись і пофоткатись там.

— Без проблем, — кивнула я. — Ми з малим зараз вільні, можемо походити куди скажете… Ой, куди скажеш…

— Тоді як щодо завтра? Ми могли б провести день разом. Пару разів заїхали б перевдягнутися, щоб бути в різному одязі на фотках, — запропонував Остап. 

 — Добре, домовились, — сказала я. — Думаю, Богдан зрадіє, він любить гуляти. 

— Тоді домовились, я заїду за вами… О котрій заїхати? — запитав він. — Щоб ми поїхали на сніданок. 

 — Можна о дев’ятій, — сказала я. — Або коли тобі зручно. 

— Девʼята підходить, — погодився Остап. — Тоді до зустрічі. 

 — До зустрічі…

Коли розмова завершилася, я на якусь мить задумалась. Чи правильно я роблю? Раптом син потім, коли вся ця “гра в сім’ю” завершиться, буде засмучений? Йому не вистачає саме чоловічої компанії, раптом він прив’яжеться до Остапа і потім буде страждати?

Але потім я згадала про всі наші фінансові проблеми, які можуть бути вирішені шляхом цього невеличкого обману, і вирішила, що все поясню синові, постараюся, щоб він зрозумів, адже він уже дорослий… Наступного року в школу. Він повинен зрозуміти…

***

Наступного ранку за п’ять дев’ята мій телефон задзвонив. Ми вже були практично готові до виходу, Богдан допитувався, куди саме ми поїдемо, а я відповідала, що це сюрприз. 

 — Що, ми вже їдемо? — стрибав він навколо мене, коли я говорила Остапу, що ми вже виходимо. — Ура, ми поїдемо на крутій машині! Ти мене сфоткаєш у машині? 

 — Обов'язково, — усміхнулась я. — Ну що ж, ходімо…

Коли ми вийшли з підʼїзду, то побачили, що Остап стоїть біля машини і щось клацає в мобільному. Але коли він помітив нас, то сховав телефон і усміхнувся. 

— Привіт, є побажання щодо сніданку? 

 — Я хочу в Макдональдс!  — одразу надійшла пропозиція від Богдана. 

 — Я довірюсь твоєму вибору, — сказала я Остапу. 

— До Маку по хепі-міл можемо заїхати після обіду вже. А поки що пропоную Home Cafe, там домашні сніданки. Нічого шкідливого, звичайна їжа. Люблю сніданки там, — сказав він. 

 — Добре,  — я кивнула і повернулася до сина. — Сідай, ти ж так хотів покататися на крутій машині…

Цієї миті я побачила сусідку Таню, що якраз вийшла з під’їзду і уважно дивилася на нас. Вона була пліткарка ще та. Тепер уже точно всі будуть у курсі, що в мене з’явився новий “залицяльник”...