8. Ти ж не всерйоз?

Пашко продовжував бути поза зоною досяжності. Рая безрезультатно телефонувала йому цілими днями. Не мала іншого виходу, окрім як поїхати до нього додому. Мало сподівалася на успіх — застати Пашка вдома ніколи не було легкою справою, але мусила спробувати.

Владислав не відпустив її на всі чотири сторони без нагляду, о, ні. Дав автомобіль з водієм. Вона пам'ятала ціну, яку муситиме за це сплатити, але вирішила вирішувати проблеми в міру їх надходження. Потім спробує посваритися з ним і уникнути принизливого дефілювання у білизні.

Рая стукала у двері друга хвилин п'ятнадцять, але з того боку не пролунало й звуку. Він жив сам у квартирі, яка дісталася від бабусі, з сусідами не спілкувався, тож в інші двері на сходовому майданчику навіть не дзвонила. Пошук у місцях підробітків теж нічого не дав — ні в супермаркеті, ні в кур'єрській службі з ним не могли зв'язатися від неділі. Номера телефону батьків Пашка Рая не мала, зателефонувала кільком спільним друзям, але вони теж нічого не знали.

Що було робити? Писати заяву в поліцію чи почекати ще пару днів? Може, обдзвонити морги й лікарні?

Від цієї думки шкірою пішов морозець. З ним же все добре, правда ж?..

Іноді дуже треба мати людину, якій не байдуже до твоїх справ. Такою людиною у неї був Пашко. І ось тепер зовсім не було з ким порадитись.

На гадку спадала хіба що зовсім божевільна ідея — попросити допомоги у Владислава. Але цю думку Рая швидко відкинула. Що може бути гірше, ніж стати для чоловіка проблемною дівчиною? Тільки бути проблемною фіктивною дівчиною.

Можливо, вона поїздила б по лікарнях, але настав час повертатися і збиратися на роботу — на фіктивне побачення.

Євген детально розписав, що їй надягти і як поводитись. Фарбуватися не рекомендував, але, чомусь, їй здалося, що це радше Владиславова настанова.

Для побачення була обрана чорно-бежева батистова сукня А-силуету, а ще шкіряна жилетка і вже знайомі чорні туфельки. А от білизна... Рая тримала в руках червоний комплект і зітхала. Можна було б справді вдягнути його, під сукнею залишився б непоміченим... А це ідея!

Показатися у цьому Владиславу на очі? Ну гаразд, не так і важко.

Майже з огидою, а ще більше з соромом надягала прозору тканину. Саме прозору, без всіляких "напів". Глянула на себе у дзеркало і похитала головою. А потім уявила.

Уявила, що ось прямо зараз перед нею стоїть він. Що оглядає, дивиться на безсоромно виставлені напоказ сідниці, не прикриті стрінгами, на соски, яких мереживо фактично не закриває, на передню частину трусиків, тканина на якій щільніша лише в найцікавішому місці.

Кинуло в жар. Низом живота розпливлася тягуча млість.

Вона поквапилася надягнути сукню і відігнати фантазії. Ще встигла підвести губи і озутися, коли почула кроки з коридору.

Владислав не постукав. Розчахнув двері так, ніби у свою спальню заходив.

— Вже зібралась?

— Як бачиш.

Він зайшов всередину і прикрив за собою двері.

— А не треба було. Забула, про що домовились? Спочатку я хочу побачити тебе в білизні.

— Прямо зараз і бачиш, вона на мені. Просто під сукнею.

Рая спробувала усміхнутись, але усмішка вийшла геть неправдоподібною і натягнутою. Передчувала, що такі жарти з ним не спрацюють.

— Тоді я подивлюся сам.

Він повернув її обличчям до дзеркальних дверей шафи, став позаду, тримаючи за плечі.

— Ти ж не всерйоз?

— Ти чула, щоб я жартував?

Вони дивилися одне на одного у дзеркалі. Його погляд був голодним, палючим, різким, її — розгубленим, трохи зляканим, невпевненим. Рая важко ковтнула, геть не знала, що робити чи казати. Пустила все на самотік і спостерігала, як рука Владислава опустилася на її талію, а тоді — нижче. Він зім'яв пальцями легку тканину сукні і підібрав, потягнув вгору, відкриваючи огляду верхній край панчохи, стегно і трохи... трусики.

Рая замружилася, почервоніла від сорому, але вирватися чи попросити відпустити її не змогла. Не захотіла. Вперше хтось отак. Вперше так інтимно, перед чоловічим поглядом... Тобто, не вперше. Було тоді, чотири роки тому, але то інше. Те згадується з огидою, а зараз їй подобається.

Попри все подобається. Ніяково і навіть страшнувато, але терпко, млосно, солодко. Такого вона ще не переживала, щоб від легких дотиків, щоб від погляду чоловіка всередині все переверталося.

Влад дивився на білу шкіру над краєчком панчохи, на червоні трусики, які мало що прикривали. Стис у пальцях тонку тканину, насилу утримувався від спокуси торкнутися стегна, трусиків і... Хотілося просто взяти її — і пожбурити в ліжко. І взяти. Але продовжив себе мучити. Відпустив сукню, ховаючи від погляду те, що так манило, а тоді розстебнув блискавку на спині. Пучки пальців торкнулися теплої шкіри, залишаючи по собі сиріт. Він трохи опустив рукави з Раїних плечей, оголив ключиці так, щоб дістатися бюстгальтера. Вона продовжувала важко дихати і мовчати, дозволяла чи то з власного бажання, чи то з безсилля. Сама не розуміла, що змушує її бути такою покірною.

З-під сукні випірнув верхній край бюстгальтера, Влад потягнув тканину ще донизу і оголив всю чашечку. Лише одну. Якби дві... Якби ще... Дідько. Прозоре мереживо ідеально обтікало її груди і зовсім не ховало від його погляду рожевий гострий пік.

Рая закусила губу, простогнала:

— Годі, прошу... Будь ласка.

Це сказала вона? Не він? Бо Владу здалося, що це його чоловіче єство благає припинити цю каторгу. Або все ж таки продовжити у ліжку. І чому ж вона так його заводить, наче ніколи голої жінки не бачив? У нього були моделі, телеведучі, фітнес-тренерки та інші дівчата з ідеальними тілами й часто ідеальною відсутністю мізків, щоб ніщо не заважало насолоджуватися цими тілами. Проте не пригадував, щоб від когось його аж так "крило". А найсмішніше — вона не робила абсолютно нічого, щоб його навмисне звабити.

Він швидко одягнув її назад, застібнув блискавку і глянув у дзеркало на її червоні щоки. Рая на нього не дивилася, опустила погляд, дихала важко. Сказав тихо: