8. Ти ж не серйозно?

Пашко й далі був поза зоною досяжності. Рая безрезультатно телефонувала йому цілими днями. Не мала іншого виходу, окрім як поїхати до нього додому. Мало сподівалася на успіх — застати Пашка вдома ніколи не було легкою справою, але мусила спробувати.

Владислав не відпустив її на всі чотири сторони без нагляду. О, ні. Дав автомобіль з водієм. Вона пам'ятала ціну, яку муситиме за це сплатити, але вирішила розв'язувати проблеми в міру їх надходження. Потім спробує посваритися з ним і уникнути принизливого дефілювання у білизні.

Рая стукала у двері друга хвилин п'ятнадцять, але з того боку не пролунало й звуку. Він жив сам у квартирі, яка дісталася від бабусі, з сусідами не спілкувався, тож в інші двері на сходовому майданчику навіть не дзвонила.

Пошук у місцях підробітків теж нічого не дав — ні в супермаркеті, ні в кур'єрській службі з ним не могли зв'язатися ще з неділі. Номерів телефонів Пашкових батьків Рая не мала, зателефонувала кільком спільним друзям, але вони теж нічого не знали.

Що було робити? Писати заяву в поліцію чи почекати ще кілька днів? Може, обдзвонити морги й лікарні?

Від цієї думки шкірою пішов морозець. З ним же все добре, правда ж?

Іноді дуже треба мати людину, якій не байдуже до твоїх справ. Такою людиною у неї був саме Пашко. І ось тепер зовсім не було з ким порадитися.

На гадку спадала хіба що зовсім божевільна ідея — попросити допомоги у Владислава. Але цю думку Рая швидко відкинула. Що може бути гірше, ніж стати для чоловіка проблемною дівчиною? Тільки бути проблемною фіктивною дівчиною.

Можливо, вона поїздила б по лікарнях, але настав час повертатися і збиратися на роботу — на фіктивне побачення.

Євген детально розписав, що їй надягти і як поводитися. Фарбуватися не рекомендував, але чомусь їй здалося, що це радше Владиславова настанова.

Для побачення була обрана чорно-бежева батистова сукня А-силуету, а ще шкіряна жилетка і вже знайомі чорні туфельки. А от білизна... Рая тримала в руках червоний комплект і зітхала. Можна було б справді надягти його, під сукнею залишився б непоміченим... А це ідея!

Показатися у цьому Владиславу на очі? Ну гаразд, не так і важко.

Майже з огидою, а ще більше з соромом вона надягала прозору тканину. Саме прозору, без всіляких «напів». Глянула на себе у дзеркало і похитала головою. А потім уявила.

Уявила, що ось прямо зараз перед нею стоїть він. Що оглядає, дивиться на безсоромно виставлені напоказ сідниці, не прикриті стрінгами, на пипки, яких мереживо фактично не ховає, на передню частину трусиків, тканина на якій щільніша лише в найцікавішому місці.

Кинуло в жар. Низом живота розпливлася тягуча млість.

Вона поквапилася надягти сукню і відігнати фантазії. Ще встигла підмалювати губи і взутися, коли почула кроки з коридору.

Владислав не постукав. Розчахнув двері так, ніби у свою спальню заходив.

— Вже зібралася?

— Як бачиш.

Він зайшов всередину і прикрив за собою двері.

— А не треба було. Забула, про що домовилися? Спочатку я хочу побачити тебе в білизні.

— Прямо зараз і бачиш, вона на мені. Просто під сукнею.

Рая спробувала усміхнутися, але усмішка вийшла неправдоподібною, натягнутою. Передбачала, що такі жарти з ним не спрацюють.

— Тоді я подивлюся сам.

Він повернув її обличчям до дзеркальних дверей шафи, став позаду, тримаючи за плечі.

— Ти ж не серйозно?

— Ти чула, щоб я жартував?

Вони дивилися одне на одного у дзеркалі. Його погляд був голодним, палючим, різким, її — розгубленим, трохи зляканим.

Рая важко ковтнула. Геть не знала, що робити чи казати. Залишила все як є і спостерігала, як рука Владислава опустилася на її талію, а тоді — нижче. Він зім'яв пальцями легку тканину сукні й підібрав, потягнув вгору, відкриваючи огляду верхній край панчохи, стегно і трохи... трусики.

Рая замружилася, почервоніла від сорому, але вирватися чи попросити відпустити її не змогла. Не захотіла.

Вперше хтось отак. Вперше так інтимно перед чоловічим поглядом... Тобто, не вперше. Було тоді, чотири роки тому, але то інше. Те згадується з огидою, а зараз їй подобається.

Попри все — подобається. Ніяково і навіть страшнувато, але терпко, млосно, солодко. Такого вона ще не переживала, щоб від легких дотиків, щоб від погляду чоловіка всередині все переверталося.

Влад дивився на білу шкіру над краєчком панчохи, на червоні трусики, які нічого не прикривали. Стис у пальцях тонку тканину, насилу утримався від спокуси торкнутися стегна, трусиків і... Хотілося просто взяти її і пожбурити в ліжко. І взяти. Натомість далі себе мучив. Відпустив сукню, ховаючи від погляду те, що так манило, а тоді розстебнув блискавку на її спині.

Пучки пальців торкнулися теплої шкіри, залишаючи по собі сиріт. Він трохи опустив рукави з Раїних плечей, оголив ключиці так, щоб дістатися до бюстгальтера.

Вона важко дихала й мовчала, дозволяла йому все чи то з власного бажання, чи то з безсилля. Сама не розуміла, що змушує її бути такою покірною.