7. Ще?

Вони просто ходили магазинами. Заходили то в один, то в інший, але лише у ті, де Владислава знали. Переважно то були бутіки чоловічого одягу, але коли він взяв курс на магазин жіночої білизни, Рая здивувалася. А коли виявилося, що там його теж знають, — сторопіла. Отже, жіночу білизну він теж не вперше купує.

Це відкриття відізвалося неприємною нудотою в сонячному сплетінні. Навіть якщо це просто гра, десь глибоко-глибоко в душі Раї хотілося почуватися трішки особливою.

Владислав повів її до манекенів, вдягнених у мереживні бюстгальтери й трусики. Зупинився біля червоного комплекту, такого прозорого, що не прикриє і клаптя шкіри.

— Гарний. Купимо оцей. Здається, твій розмір.

Він зупинив погляд на її грудях і задоволено кивнув. Рая натягнуто усміхнулася під маскою, зиркнула на консультанток, які її прискіпливо оглядали, і шепнула:

— Я таке не ношу. І Євген прислав білизну. І взагалі... Я не оце хочу, а оту махрову піжаму. — Вона роззирнулася і тицьнула в м'яку рожеву піжаму, яка висіла в кутку.

Навіть та піжама виглядала брендово і занадто сексуально, на думку Раї, але якщо вже їм тут треба щось купити, то краще її, ніж це червоне неподобство.

— Тоді беремо цю білизну і ту піжаму.

Вона знову спробувала заперечити, але марно. Вже встигла зрозуміти, що суперечки з цим чоловіком — даремна витрата енергії. Він звик до того, що його карта завжди зверху, і поки що Рая не бачила можливості хоч разок довести своє.

Вони вийшли з магазину білизни з піжамою і червоним комплектом. Рая помічала, що їх помічають. Зрідка на Владислава дивилися так, наче впізнавали. Він не реагував, а вона мимоволі конфузилась, стискалася вся і ховалася за його плече. Його долоня опинялася то на її плечі, то на талії. Від цих дотиків Рая напружувалася ще більше, і він нарешті не витримав, нахилився до її вуха, шепочучи:

— Нам ще потренуватись зближуватися, щоб ти не сіпалась?

Так. Так, так!

Чи ні?

— Не треба.

Торкання не були неприємними. Чужими й невідомими, непізнаними були. Але не такими, яких би не хотілося пізнати.

Щоб не думати про це, вона роззиралася, хотіла видивитися людей з Владиславової команди піарників, які мали б їх фотографувати. Він роздратовано зітхнув і прошипів:

— Годі вже крутити головою. Розслабся.

Легко сказати. Дуже розслабишся, коли постійно відчуваєш спиною чужі погляди! А коли не відчуваєш, домислюєш.

Рая не боялася публіки. Музикантка, яка боїться публіки, це все одно, що лікарка зі страхом крові. Профнепридатна. А проте одна річ виставляти на чужий огляд свою творчість, інша — особисте життя. Вона заздрила Владиславовій незворушності — йому було байдуже, що на них дивляться.

— Не можу. Не можу розслабитися, — прошепотіла.

Мабуть, зізнаватися в цьому було не найкращою ідеєю, але їй рідко вдавалося втримати свої почуття при собі.

Влад подивився на неї нечитабельно і дістав смартфон. Набрав Євгена.

— Нас уже достатньо пофотографували й побачили? — спитав.

Рая чула зі слухавки жваве бубоніння, але слів не розбирала.

— Коротше, Євгене.

Він гаркнув, і прессекретар у слухавці затараторив так само швидко, але лаконічніше.

— От і добре. Ми згортаємося.

Євген щось запитав, і Владислав глянув на Раю. Затримав погляд і викарбував:

— Справляється погано.

Її серце завмерло, а очі зволожилися. Треба ж ось так двома словами перекреслити всі її старання.

Він поклав слухавку і знову хотів взяти її за руку, щоб вести далі, але вона не дозволила. Руку відсмикнула, відступила на крок.

— Ти сам мене переконав. Сам запропонував гроші. Це я тобі треба, а не ти мені. А поводишся так, ніби я наймана працівниця, яка довго хотіла до тебе на роботу, а тепер провалила перше ж завдання. Якщо я поводжуся не так, як мала б поводитися твоя дівчина, то поясни мені як слід, навчи мене!

Владислав мовчав. Дивився довго, але не казав нічого, і вона перша відвела погляд. Почувалася наївною дурепою, яка зробила і сказала щось не те, але не розуміє, в чому саме її помилка. Опустила очі, дивилася на новенькі чорні туфельки, коли в полі зору з'явилося його взуття. Він наблизився, поклав руку на її спину і притулив до себе. Пакети, які до цього ніс у руках, опустилися на землю, а друга його долоня лягла на Раїну потилицю. Її ніс ткнувся в його ключиці. Влад нахилився, майже торкнувся губами її вуха, кажучи:

— От зараз молодець. Така незадоволена, ніби й справді моя дівчина. Але краще більше так не роби, особливо на людях... Бо коли моя дівчина чимось незадоволена, я швидко втихомирюю її запал. Для цього є гарний метод.

— Який це?

Вона спитала й одразу ж пошкодувала. Бо почула:

— Спальня.

Хотіла нагадати, що відмовилася від цього методу, але якби ж так просто було сформулювати думки, коли на шкірі сироти від дотику, а в ніздрі б'є запах дорогого чоловічого парфуму!