5. Скільки?

Робота, кілька важливих вечірніх дзвінків, ділова зустріч за вечерею... День видався завантаженим, тож він приїхав додому опівночі.

Зазвичай о такій годині дім виглядав похмуро, гнітюче, холодно. Але не цього разу. Влад зайшов і одразу ж вловив цю невагому зміну — здалося, повітря в домі по-іншому смакувало на губах.

Це така реакція на присутність сторонньої людини?

Тримати її тут постійно не було потреби, цілком вистачило б зустрічатися для спільних виходів у світ чи «фотосесій», які запланував Євген. Владислав думав, чому захотів тримати дівчину поруч, але ніякого пристойного виправдання собі не вигадав. Ну й нехай.

Він не вмикав світло. Достатньо добре знав свій дім, щоб навпомацки пройти від вхідних дверей до спальні, ні за що не перечепившись. Вже майже дійшов до сходів, що вели на другий поверх, коли почув шарудіння з кухні, наче там завелися миші. Або одна велика мишка.

Тихо, щоб не шуміти, пройшов до широко відчинених дверей в кухню. Сперся плечем на одвірок і склав руки на грудях, спостерігаючи за цікавою картинкою.

Світло у кухні було вимкнене. Рая стояла біля відчиненого холодильника, освітлена лише його лампочками. Була у Владиславовій сорочці. Лише у сорочці, яка сягала половини стегна. Далі ж ноги були оголені, і він, не соромлячись, ковзав поглядом по колінах, гомілках, тонких щиколотках і мініатюрних стопах.

В одній руці вона тримала пляшечку з питним йогуртом, іншою шукала щось на ідеально впорядкованих поличках холодильника. Раз на тиждень в дім приходила хатня працівниця, прибирала, наповнювала холодильник і викидала зіпсовані продукти. Приходила якраз вчора, тож зараз все було смачне і свіже.

Рая прицмокнула і задоволено кивнула, скуштувавши шматок сиру брі. Кинула до рота кілька мускатних горішків, повільно пережувала і дістала з кошика яблуко. Покрутила його у руці, але передумала їсти, поклала назад. Натомість піднесла до рота пляшку і ковтнула йогурту. П'ючи, вона задерла голову високо і заплющила очі. Виглядала, наче дівчина з реклами йогурту, тільки більш органічно і невинно.

Невинно. Та ні, якраз геть не невинно. Особливо, коли прийняла пляшку й облизала губи. Її прудкий язичок випурхнув з рота, пройшовся по верхній губі, а тоді по нижній.

— Скільки?

Рая сіпнулася, почувши запитання, різко повернула голову до дверей і видихнула.

— Не почула, як ви зайшли... Що скільки?

— Скільки треба доплатити, щоб переспати з тобою?

— Ви... ви це серйозно? — У неї відняло дар мовлення, але коли здатність говорити повернулася, голос забринів образою і злістю: — Ви що собі думаєте? По-вашому, я якась повія?

Влад стомлено потер очі, відповів:

— Повії я не пропонував би. Ти вже продала свої послуги, от і уточнюю, скільки треба, щоб продала більше.

Вона люто дивилася в його бік, але світла бракувало, щоб могла розгледіти вираз обличчя Владислава. Видихнула, опустила голову і сумно всміхнулася.

— То про вас правду пишуть. Ви справді такий... От що. Не думайте, що якщо я взяла гроші за певні... «послуги», то готова на все. Ще раз таке запропонуєте, і я... я відмовлюсь грати роль вашої дівчини!

Її слова його не дуже переконали, й тим паче не налякали. Влад облишив одвірок, зайшов всередину.

— Досвід показує, що більшість жінок такими словами просто набивають собі ціну. Передумаєш — ти знаєш, де моя спальня.

— Знаєте що, — Рая закрила холодильник, войовничо поставила «руки в боки», — якщо з вами жінки сплять лише за гроші, то проблема не в жінках, а у вас.

На кухні стало темно. Світла, яке лилося з вікна, було достатньо, щоб розгледіти обриси одне одного, але мало, щоб бачити вирази облич. Втім Владислав і без світла здогадувався, як Рая зараз виглядає. Напевне ж копилить губки, дихає часто, вдивляється у темряву.

— Я взагалі не бачу у цьому проблеми, — відповів.

Вона тільки пирхнула. Вирішила, що немає сенсу з ним далі розмовляти, тож просто зірвалася з місця, щоб вийти з кухні.

Але не змогла. Він виставив руку, наче шлагбаум, перехопив її талію. Відчув, як сіпнулося від дотику дівоче тіло, і притримав міцніше, сильніше натис пальцями збоку талії, на те місці, де особливо лоскітно. Чи то від переляку, чи від злості плечі Раї дрібно тремтіли. Майже напевно знав, про що вона думає.

— Пусти, — прошепотіла, але не виривалася.

Певно, відчувала, що сили нерівні. Якщо він не захоче, вона не втече. Влад бачив щось збудливе у цій темряві, у дотиках, навіть в її страху. У тому, як її плече торкалося його плеча, як його сорочка лежала на її вигинах, як похитувалося її волосся від його подиху, коли нахилився до вуха. Збудливе, але й трохи... кумедне. Не поспішав відпускати, лише прошепотів:

— Не бійся, не ґвалтуватиму... Просто повернися і постав йогурт у холодильник.

Рая гучно видихнула. Згадала, що пляшку з йогуртом не повернула на поличку, а поставила на стільницю поруч.

Рука Владислава зникла з її талії нехотя, але залишилося тепло від його долоні. Або ж це у її животі якісь інші процеси. Не обмінні, ні, радше... Збудження?