4. Ти де?

— Ось моя сорочка, приміряй, фотографуйся, — Влад кивнув на настінне дзеркало у повен зріст. — З задоволенням подивився б, але маю їхати.

— Чекайте!

Він зібрався йти, і Рая інерційно вчепилася у його лікоть. Швидко відсмикнула руку, ще раз попросила:

— Чекайте. Ви ж не замкнете мене у будинку? Мені треба мої речі... І взагалі, де мій рюкзак?

— Так, замкну. Всі необхідні речі тобі куплять і привезуть мої люди. А твій рюкзак на тумбочці. Ще питання?

— Це схоже на якесь ув'язнення. Чого це мені не можна піти до себе? Ви що, мене не випускатимете?

— Випускатиму. Пізніше ми все обговоримо і знайдемо рішення, яке влаштує нас обох. Але поки що я тобі не довіряю, ми надто мало знайомі. Не хочу тебе потім шукати по всьому Києву.

— А я вам, отже, повинна довіряти? Замикаєте мене тут, речі забрали...

— Чому ж, не повинна, — він стенув плечима і розвернувся, щоб йти до дверей. — Не довіряй скільки забажаєш.

Що за нестерпний тип!

— Ви нестерпний! Уявляю, яка це каторга — насправді бути вашою дівчиною!

Ой. Невже сказала вголос?

Вона замружилася, усвідомивши, що не стримала свого язика. А тоді зойкнула, коли ноги відірвалися від підлоги. Мить — і вона на ліжку, втиснута у м'які покривала його важким тілом.

— Ні, ти навіть не уявляєш. Показати?

Очі Владислава недобре відблискували металом, а його рука опинилася під її сорочкою. Під її майкою. На голій шкірі. Рая завмерла. Не рухалась, лише кліпала. Насилу заперечно мотнула головою. Його долоня поповзла вгору і зупинилася під самими її грудьми.

— Наступного разу добирай слова. Бо я ж можу й справді влаштувати тобі каторгу.

Він підвівся різко, глянув на її червоні щоки і гмикнув. Пішов геть.

Вона дихала. Довго-довго дихала, а тоді встала і підібрала сорочку, що випала з рук. І що це було?

Не знати, скільки часу стояла з білою чоловічою сорочкою у руках і починала шкодувати, що спокусилася на гроші. Схоже, робота буде важчою, ніж здавалося. Той факт, що доведеться мати справу з таким чоловіком — холодним, грубим, здатним на різкі випади чоловіком, майже вганяв її у відчай. Він ж не торкнеться її?..

Ні. Точно, ні. Може, Рая й злякалася у першу мить, коли опинилася на ліжку, але тепер, помисливши тверезо, спробувала себе заспокоїти. Він найняв її, щоб покращити свою репутацію, а не зіпсувати остаточно. Це просто погрози.

І якщо зовсім чесно, не так аж дуже їй було неприємно. Принаймні він... ну... загалом він привабливий, молодий.

— Не страшко, і вже добре, — підбадьорила себе.

Вона не плекала ілюзій, розуміла, що раз вдаватимуть пару, то й обійматися доведеться, і за руку триматися. Якась фізична близькість та й буде.

Смартфон пілікнув звуком сповіщення від банку, і щойно Рая розблокувала дисплей, настрій взагалі покращився, а прикрий інцидент забувся. На рахунок прийшов аванс, решта оплати мала надійти після завершення "стосунків". Переведена у гривні, сума взагалі приголомшувала, тож всі Раїні сумніви стерлися.

— Так, за роботу! — вона знову підбадьорила себе і навіть в долоні плеснула. — Це просто робота.

Очікувано сорочка Владислава була достатньо великою, щоб не почуватися у ній оголеною. А ще, схоже, досить дорогою — м'яка тканина приємно лоскотала шкіру, не мнулася, виглядала наче щойно з прилавка. Рая зняла свій одяг і скривилася, нарешті почувши, що від нього досі тхне тими підозрілими цигарками.

Вона переодягнулася і зайняла бойову позицію біля дзеркала. Як взагалі робляться ці сексуальні селфі у чоловічих сорочках?

Може, так? Настовбурчила комірець сорочки і висолопила язик, щоб виглядало сексуально. Зробила фото і розсміялася — нагадувала собі пекінеса, якого замучила спрага.

Тоді так? Розстебнула кілька ґудзиків, щоб було видно виїмку між грудьми, зробила губи "качечкою" і знову сфотографувалась. Качка була б фотогенічнішою.

Попри перші невдалі спроби Рая підійшла до справи серйозно, знимкувалася у різних позах, і так і сяк, розтріпала собі волосся, робила з нього "вусики", виставляла то одну, то іншу ніжку вперед... Закінчилося все гримасами і сміхом.

— Налішлю Євгену все, нехай сам обере.

У повідомленні полетіло двадцять два фото.

Для неї ніколи не було проблемою розважитись наодинці. Навіть ця зйомка розважила, і після неї ідея повдавати дівчину містера Холодність вже не здавалася такою кепською. Тим паче, серце гріли гроші на рахунку.

Щоправда, курити хотілося страшно.

Рая кинулася до свого рюкзака, але там був тільки гаманець, цигарки зникли.

— Ну от, мені ж вуха опухнуть, — похнюпилась, але зразу ж знайшла аргументи, щоб вкотре себе підбадьорити: — Нічого, переживеш, Раю! Потім накупиш собі гору цигарок.

Вона сіла на Владиславове ліжко, скоса глянувши на те місце, де збереглася вм'ятина від їхніх тіл. Теліпала голими ногами і роздивлялася. Його кімната була розкішною, але "суворою", як він сам — ні тобі м'якого килима, ні фото чи статуеток, ні інших побутових речей. Шафа, ліжко, дзеркало, дві приліжкові тумбочки, світильник. Усе темне. Зрештою, її спальня виглядала такою ж необжитою, тільки меблі — світлі.

Всі кімнати, у які вона зазирала, підкреслювали цю тенденцію — нічого зайвого, навіть зайвої пилинки не було. Певно, тут хтось прибирає. Рая зазирнула до ще двох спалень, на кухню, у вітальню, в мініспортзал, обидві ванні кімнати. Тоді перевірила вікна і двері — все було надійно замкнено, не вибратися.

— Це безвідповідально! — вигукнула так, ніби Владислав стояв перед нею. — А якщо пожежа? Я ж тут заживо згорю.

Від такої перспективи мороз пішов шкірою, але невеселі думки швидко розвіялися. Згадала про вчорашню пригоду. По-перше, добре було б розібратися, що за чортівню вона вчора викурила. По-друге, треба зателефонувати Пашку, пояснити все і попросити скасувати її виступи в барі.

Рая влаштувалася на дивані перед здоровенним плазмовим телевізором, ввімкнула тихенько якийсь музичний канал і набрала номер друга.