1. Хто ця дівчина?

— Чи не плануєте ви після обрання в Київраду вибачитись за ваші минулі висловлювання про жінок?

Настирлива журналістка заштопорила Владислава прямо на тротуарі біля авто. Не найвдаліший момент. П'ять хвилин тому його розізлили у ресторані розмовою про інвестиції, якими він поки що не керує, а ось тепер треба усміхатися і приязно відповідати на запитання. Взагалі-то міг би й неприязно, як зазвичай, але це обранню не посприяє. Тому змусив себе усміхнутися і попросив:

— Повторіть, будь ласка, ще раз запитання. Проїхала маршрутка, і я не почув.

Добре почув, звісно, але перепитуйте завжди, якщо не знаєте, що відповісти — виграєте час, щоб подумати.

— Ви сьогодні навдивовижу приязні, — вона протягнула слова повільно, ліниво, просканувала його рентгенівським поглядом і відвела очі. — Я запитувала, чи не плануєте ви… — а тоді різко замовкла, її апетитні губки вигнулися літерою «о». — Це ж ваше авто позаду?

Зміна запитання? Чудово, може, вдасться не відповідати на ці маразматичні надокучливі претензії щодо старих висловлювань.

— Так, моє.

Взагалі-то, то було не авто, а стара бляшанка без тонованих вікон і нормального кондиціонера. Але піарники порадили Владу поїздити поки що на ній і не хизуватися своїми позашляховиками.

— То дівчина на пасажирському сидінні — теж ваша?

Дівчина?

Фотограф зі здоровенною камерою, який до цього ловив ґав позаду журналістки, підбіг ближче і почав фотографувати щось чи когось за спиною Владислава.

— Тут якесь непорозуміння.

Він повернувся, сподіваючись побачити, що й справді переплутав авто або ж журналістці привиділося. Проте надії розлетілися в друзки, щойно глянув на переднє пасажирське сидіння. Притулившись головою до вікна і заплющивши очі, там мирно спала якась… дівчина. Принаймні він сподівався, що просто спала, і сон той не був вічним.

— Непорозуміння? То дівчина не ваша? — підхопила журналістка. — Може, одна з тих, кого можна винайняти за гроші?

Понеслось.

Він глибоко вдихнув і спробував спитати спокійно:

— З чого ви взяли?

— Такі чоловіки, як ви, подібним грішать. До того ж, ви не приховуєте, що волієте відкуповуватися від жінок грошима.

Вона продовжувала мозолити той старий скандал, який, як він гадав, у пресі вже всі забули.

— Це в минулому, — дорого ж йому вартувало говорити так спокійно. Знову подивився на незнайомку в автомобілі і сказав: — Це справді моя дівчина. Просто вона зробила мені сюрприз, не очікував, що вже під’їхала.

— Познайомите нас?

— Боюсь, ні. Як бачите, моя дівчина стомилася і заснула. Поїдемо вже додому. Продовжимо з вами розмову іншим разом.

Він сідав за кермо під тараторення журналістки, але не зважав на це. Вона нахабно зазирала у вікна, тож довелося грати далі. Потягнувся до дівчини, мазнув щокою по її щоці, ніби вони дійсно пара. Ледве не скривився від огиди — бо ж невідомо, що це за одна і чи нічим не заразна.

Головне, вона дихала. Жива. Це вже пів біди. Щоправда, від неї тхнуло чи то цигарковим димом, чи то алкоголем, чи то такими різкими парфумами. Запах здавався підозрілим і неприємно лоскотав у носі.

Хто вона така і що робить у його авто? Як взагалі в нього потрапила?

Владислав завів автомобіль, повільно від'їхав від тротуару, а тоді додав газу. Подивився у дзеркало заднього виду — журналістка з фотографом залишилися на тротуарі, за ним не їхали. От і чудово.

— Так, дівчино, треба десь тебе висадити.

Звісно ж, на цю пропозицію вона не зреагувала. Навіть поштурхав, але й це не допомогло — спала надто міцно.

На найближчому світлофорі час очікування зеленого світла показував шістдесят секунд. Владислав подумав, вилаявся під ніс, але все ж вирішив пристебнути незнайомку. Клацнув ременем безпеки, відкинув її довге чорне волосся і задивився на личко. Симпатична. Маленький носик, акуратні пухкі губки, виразні густі ненамальовані брови, жодного макіяжу — все природно, як він любить. Сказав би, чистий янгол, якби ще одягнена була по-янгольськи. Бо чорні джинси з дірками на колінах і картата здоровенна сорочка — не те вбрання, яке личить янголу.

Надворі починало смеркати, але було ще занадто видно для того, щоб чинити щось підозріле, на думку стороннього спостерігача. А саме так, підозріло, виглядатиме, якщо він зупиниться де-небудь, витягне з авто дівчину не при тямі і залишить прямо на вулиці. Чхати Влад хотів би на те, що думають сторонні, але зараз всюди ці камери, відеореєстратори, та й просто його хтось може впізнати... Завезти її в лікарню чи поліцію — теж не варіант, не найкращі місця, щоб лицем відсвічувати. Йому тільки нового скандалу бракувало перед виборами, ще від попередніх не відмився.

Куди взагалі "здають" людей, яких випадково знаходять у себе?.. От шкода, що для таких випадків не передбачені бюро знахідок людей.

Авто рушило далі, і подумавши, він набрав Євгена, свого піарника і прессекретаря в одній особі. Не пояснював нічого, просто наказав прибути за двадцять п'ять хвилин. Рівно стільки часу йому самому знадобилося, щоб дістатися до свого будинку в Жулянах.

Дівчина не прокидалася, і все тут.

— Не кажи, що доведеться тебе на руках нести в будинок.

Востаннє він носив жінку на руках... Ніколи. Та ніколи такого не було, щоб він носив когось на руках.

— Бачу, доведеться.

Незнайомка виявилася худенькою і легенькою, наче дитина. Тримаючи в руках тендітне тільце, Влад подумав, що таку можна й носити. Потім, щоправда, гмикнув сам до себе. Не народилася ще жінка, яку він носитиме на руках.

І знову гмикнув. Бо, виходить, народилася. Ось прямо зараз він її й несе.

Спочатку хотів вкласти її на диван у вітальні, але подумав і заніс на другий поверх, в одну з вільних спалень. Не дуже обережно пожбурив на широке ліжко і знову задивився. Поли її картатої сорочки розлетілися в різні боки, а під нею виявилася чорна майка, яка туго обтягувала високі груди. В іншій ситуації досхочу помилувався б, але думки про те, з якого неба на його голову впало це дівчисько, не давали цього зробити.