18. “Хтось схожий на тебе”

Тая

Мені було шкода, що я не прочитала ті пісні, лише кілька слів встигла побачити. І чому Гнат так засоромився, він же наче публічна людина, не має так себе поводити. Хоча, може, йому здається, що ті пісні недосконалі, тому він їх нікому й не показує?

Я могла його зрозуміти, бо сама свої перші малюнки теж засунула в найдальший куток на антресолях.  Там було все таке наївне і незграбне. Але й знищити їх рука не піднімалася. 

Мабуть, і Гнат відчував те ж саме…

Я прийняла душ, витерлась рушником, одягнула Гнатову футболку й вийшла з ванної. Підійшла до ліжка й тут же сховалася під ковдру. 

Гнат теж пішов до душу, але був там довше, ніж я. Коли вийшов в самих шортах, без футболки, я відвела погляд, чомусь знітившись. Але краєм ока все ж поглядала на нього. 

— Будемо лягати чи ще подивимось якийсь фільм? — запитала я. 

— Давай подивимось, — він кивнув. — Але тут доведеться з ноута, — він дістав свій ноут з рюкзака і поставив його на ліжко, залізши під ковдру. — Що увімкнемо?

 — Ну, раз ми тут, ніби здійснили мандрівку в минуле, може, подивимось якийсь старий фільм? — запропонувала я. 

— Який, наприклад? "Титанік"? Хоча, там нещасливий кінець. 

 — Давай “Титанік”, — кивнула я. 

Він увімкнув фільм, я його добре знала, бачила кілька разів, але цього разу чомусь дивилась, наче вперше. Можливо, те, що поряд був Гнат, змінило мої відчуття, вони стали більш сильними. 

А в фіналі, коли зазвучала пісня Селін Діон, у мене сльози навернулися на очі. Я ледве стримувалася, щоб не розридатися. Хоча Гнат все одно помітив мою реакцію

— Ти в порядку? — Гнат торкнувся моєї долоні своєю. 

 — Цілком, — відповіла я. — Просто… Сама не знаю, чому мене це так зачепило… Це як та твоя пісня, яку ти мені співав у машині…

— Ти завжди все приймала близько до серця, — він усміхнувся і трохи стис мою долоню в своїй. — В цьому навіть є щось миле. Ну, для дівчинки.

 —  Я чомусь подумала, ну це смішно звучить, але подумала про нас з тобою. Що ми такі самотні, хоч і прикидаємося, що у нас все добре…

— Так, це правда, — Гнат кивнув і легенько обійняв мене. — Мені шкода, що тобі погано, Тає. 

 — Мені не погано, просто сумно, — я зітхнула. — Відчула, що життя так швидко проходить, і те, що раніше було дуже важливим, стає несуттєвим. А те, на що я раніше не звертала уваги, навпаки, стає важливим... Що це, якась психологічна криза?

— Рано тобі ще мати психологічні кризи, — він легенько торкнувся кінчиком пальця мого носа і усміхнувся. — І все життя в тебе ще попереду. Все буде добре. Покохаєш когось іншого, а не того придурка, і одразу стане легше. 

— Так, мабуть, — зітхнула я, втираючи сльози.  — А ти теж покохаєш якусь дівчину… Трохи сумно, бо вона може ревнувати тебе до мене, і ми не зможемо бути такими друзями, як зараз…

— Ну, твій хлопець теж точно більше не дасть нам отак спати в одному ліжку, — він продовжував усміхатись, але мені здалося, що ця його усмішка була трохи сумною. 

— Ага, хоча, може, мені й не треба ніякого хлопця. Від них одні проблеми… Проживу життя в своє задоволення, — замислено сказала я. 

— Думаю, з коханою людиною задоволення точно буде більше, ніж самій, — сказав Гнат неголосно. 

Я відчула, що червонію. 

— Якщо зустріну людину, яку покохаю, то може… Але я не впевнена, що так буде. Хіба що це буде хтось схожий на тебе…

 Гнат

Ну от навіщо вона так каже? Тая завжди залишалась такою Таєю…

— Все у тебе буде добре, давай спати, — сказав врешті-решт. Ну, я сам винен. Знав, що вона нічого не розуміла, а прямо так і не зміг сказати. 

Все тому що ми так зблизились і я не хотів втрачати цю близькість. Бо якщо я зізнаюсь, ми її скоріш за все одразу втратимо. 

 — Добре, — вона вмостилася на подушці, повернувшись до мене обличчям. — Гарних тобі снів!

— Дякую, — я хотів відвернутись, але не міг. Коли ще ми будемо так спати разом? Ніколи. Це була остання наша подібна ніч. 

Треба хоч не дивитись на неї так… Я все ж відвів погляд і прикрив очі. Треба було спати і не думати про неї.

— Добраніч, Тає…

***

Зранку ми поснідали з батьками. Ті знову щось там жартували про дітей, а Тая червоніла. Це було дуже мило, я дозволив собі милуватись нею сьогодні. А після сніданку ми попрощались і сіли в машину. 

По дорозі до Києва слухали музику, але майже не говорили. Мені не хотілось, щоб все так закінчувалось, але з іншого боку, я знав, що все закінчиться саме так.

Сьогодні буде поставлена остаточна крапка в нашій грі в закоханих. Більше не буде ночівель разом під дурними приводами, більше не буде прикидань, що ми пара… 

Але мені хотілось трохи відтягнути цей момент.

Коли я побачив на узбіччі заправку, то сказав: 

— Заправимось трохи і може випʼємо кави, не проти?