17. Знахідка у шафі

Тая

Моя мама завжди була досить безцеремонною, а тут прямо перевершила себе. Коли всі погляди звернулися на мене, я відчула, що червонію. 

 — Ні, я не вагітна, — сказала швидко. — Ми просто на ювілей до Гнатових батьків прийшли. А весілля… Мабуть, не варто з цим поспішати, ми трохи позустрічаємось, подивимось, чи наші життєві цінності збігаються…

Молола що попало, аби тільки вийти з цього незручного становища. 

Гнат теж якусь мить виглядав розгубленим, але також швидко опанував себе. 

— Тая хоче спочатку зайнятись карʼєрою. А ви знали, що вона буде виставляти свої роботи на міжнародному плеймаркеті? Вона вже там зареєструвалась, — сказав Гнат.

— Які ще роботи? — здивувався мій тато. — Я в інтернетні заробітки не вірю, працювати треба в офісі, там стабільність!

 — Я хочу продавати свої картини, — стало образливо за те, що тато так скептично поставився до цієї ідеї. — І вже дві купили, покупці з-за кордону, до речі! 

— І скільки ж ти заробила? Неможливо стабільно заробляти на творчості! Це і Гната стосується… Якщо ви хочете родину, йому варто замислитись про інший спосіб життя. І справа навіть не тільки в стабільності заробітку. Це ж ненормально — весь час бути в розʼїздах і лишати дружину саму! — сказав тато. 

— Я не проти, щоб Гнат займався улюбленою справою, — заперечила я. — І він підтримує моє заняття живописом. Не всі мають жити за твоїми правилами, тату. Ти можеш вирішувати сам, як жити тобі, а ми — як жити нам! 

— Тут я повністю погоджуюсь з Таєю, — Гнат взяв мене за руку. — І я б дуже хотів, щоб ви теж її підтримали. Для Таї ваша підтримка дуже важлива. 

 — Ну. можеш малювати у вільний час, — дозволив батько. — Але з офісу не йди, то хороша робота, гарантія стабільного життя. Бо сьогодні можуть купити твою картину, а завтра ні, і на що тоді жити?

 — Ну, я й не казала, що йду з офісу, — відповіла я. Насправді я хотіла звільнитися, коли вже стану на ноги в живописі і зможу займатися лише улюбленою справою. Але батькам вирішила поки що ці плани не озвучувати. 

— Ну, слава Богу, — він видихнув з полегшенням.

— І все ж, Тая вже шукає роботу в художній сфері. Тож коли вона її знайде, то піде з офісу, — додав Гнат. 

 — Ходімте вже за стіл, — усміхнулася мама Гната. — Всі в зборі, можна розпочинати свято!

***

За столом нас посадили поруч. Коли ніхто на нас не дивився, я прошепотіла:

 — Дякую, що підтримав мене щодо творчості. 

— Я не міг вчинити інакше. Я дійсно так думаю. У тебе все вийде, не слухай батьків, — відповів він так само неголосно. 

Я з вдячністю усміхнулась йому. Так добре було відчувати підтримку, що особливо було помітно в порівнянні з Іллею, який моє малювання вважав розвагами і бурчав, що на фарби і полотно йде купа грошей. краще б продукти купила і щось йому приготувала…

Вечеря далі проходила без пригод, всі зосередились на “винуватцях свята”, а про нас забули. Лише коли мої батьки зібралися йти додому, мама запитала в мене:

 — Ти тут заночуєш чи підеш до нас?

Я не знала, що казати, але побачила, що мама Гната якось уважно дивиться на мене. Якщо я піду ночувати до батьків, раптом рідні Гната здогадаються, що ми лише прикидаємося парою? Тож я сказала:

 — Мабуть, тут, Гнат мені запропонував свою кімнату…

— Ми підготували їм його кімнату, — поправила мене його мама. — Ну не будуть же вони спати окремо… Все ж, пара. 

Я раптом відчула, що мені хочеться знову спати поруч із Гнатом, як тоді, в готелі. Мабуть, це неправильно, я не маю цього хотіти, ми ж друзі. Але поглянувши на нього, побачила, що він теж дивиться на мене…

 Гнат

Це було схоже на знущання. Ну, я знав, що ми будемо спати разом, але коли згадував те мале ліжко… Чорт, це буде складніше, ніж в тому готелі. 

— Так, ми все ж пара, — погодився я, поглянувши на Таю. Хоч зараз, але ми були парою, принаймні номінально. — Тож заночуємо у мене в кімнаті. 

 — То ви вже можете йти відпочивати, — сказала мама. — Мабуть, втомилися з дороги…

— Я дуже радий, що ви помирилися, — сказав я до наших з Таєю батьків. — І радий був побачитись.

 — То була якась дурна сварка. — сказала мама Таї. — Тепер ми будемо знову дружити, адже скоро станемо сватами, а там, може і онук чи онучка з’являться… Це так хвилююче…

— Це було б прекрасно, — я ледь усміхнувся. А що, можна і помріяти. У нас би були красиві діти… 

Коли її батьки ще по разу обійняли її, то все ж пішли. Мої батьки теж вирішили залишити нас наодинці, бо пішли прибирати на кухні. Тая хотіла їм допомогти, але мама була категорична і відправила нас нагору. 

Коли ми зайшли в кімнату, я відчував хвилювання. Все ж, зараз все було інакше, не як в готелі. 

— Ну, ми вже спали разом, тож проблем не буде, правда? — не знаю, чи я впевнював Таю, чи себе в цю мить.

 — Думаю, що не буде, — сказала вона. — Тільки я біля стіни!