16. Той самий кактус

 Тая

Я знала, як мама Гната любить хвалитися своїми квітами, тому й відволікла її увагу від слів Гната. Але сама думала про те, чому ж він вирішив піти до кімнати сам? Там було щось, що він не хотів мені показувати? 

Ну, безладу точно не мало бути, знаючи, як любить порядок його мама. Тоді що саме він приховував від мене? 

 — Ось він, кактус! — господиня будинку з гордістю підвела мене до стелажів з вазонами, де на почесному місці стояв величезний кактус, всіяний білими квітами. 

 — О, він став такий великий! — здивувалась я. Пам’ятала, як Гнат колись погрожував викинути його у вікно, вколовшись гострими голками.  А я вмовила залишити, бо ніби раз на десять років кактус гарно цвіте. Ну й мама його дуже цього колючого монстра любила.  — А взагалі скільки років живуть кактуси? 

— Можуть до тридцяти років і навіть більше, все залежить від догляду! У мене вже є двадцятипʼятирічні…. Тож скоро перевірю!  Знаєш, я ж серйозно… Хай Гнат і віджартовується, але він тебе десь класу з твого девʼятого вже кохав, — додала вона раптом.

 — Мабуть, він не признається, — сказала я ніби навіть легковажно, хоча глибоко в душі насторожилась. Вони що, змовилися з моєю мамою?  — А хто ще буде у вас на святі, крім нас із Гнатом та моїх батьків? — перевела я розмову в більш безпечне русло. 

— А ми вирішили відсвяткувати в сімейному колі! Тільки найближчі! А твої батьки ж так скоро і родичами нашими можуть стати, тож вони теж найближчі! Я вже дуже чекаю, коли ми зустрінемось і нарешті помиримось! — додала вона емоційно.

 — Думаю, вони теж цього чекають, — усміхнулась я. 

Подумала, як усі наші рідні засмутяться, коли ми з Гнатом повідомимо їм, що розходимось… Але потім прогнала від себе цю думку. Вона точно зараз не на часі. Треба гарно зіграти роль закоханих. А яка головна ознака закоханості? Правильно, те, що ти не можеш і хвилини прожити без своєї “половинки”...

 — Щось Гнат затримується, цікаво, що він там ховає, може, фото своїх дівчат, — пожартувала я. Чудово, виглядає цілком правдоподібно — нібито я його ревную. 

— То сходи перевір! — його мама підморгнула мені. 

 — Добре, піду гляну, — сказала я і побігла сходами на другий поверх, де була кімната Гната. Сходи були такі ж як у дитинстві, дерев’яні, і трохи рипіли під ногами. Підійшовши до дверей його кімнати, я постукала.

— Можна увійти? — чомусь хвилювалася як тоді, у дитинстві, коли він був таким дорослим, а я поруч із ним почувалася малявкою. 

— Так, заходь, — почула у відповідь майже одразу. 

Зазирнувши до кімнати, я побачила, що він якось дивно загородив собою шафу. 

— Тут мало що змінилось, правда? — він підійшов ближче до мене.

 — Ага, — я подивилася на стіни, обвішані плакатами його улюблених музичних гуртів.  — Я вирішила зазирнути, бо, мабуть, маю ревнувати?  І переживати, де ти зник?

— До чого ревнувати? До моєї кімнати? — хмикнув Гнат. — Чи думаєш, у мене була якась муза? 

— Ну, мало що, може ти тут над ліжком повісив фото своєї дівчини і забув його зняти, — я засміялась. — Та ні, я жартую. Все нормально. 

Поглянула на ліжко, яке було прямо перед очима, і відчула, що червонію, бо уявила себе з Гнатом так близько… тут не було стільки місця як на тому готельному…

 — Підемо вниз, чи ти ще щось мав зробити? — запитала я. 

— Та ні, я вже все зробив, — він відвів погляд, але всього на мить. — Ходімо вниз…

 Гнат 

Бляха, а якби вона побачила мене з тими записниками? Що б подумала? Добре, що я встиг все сховати… З іншого боку, Тая ж тугодумка, коли справа стосується моїх почуттів. Може, навіть якби вона прочитала б те все, то не зрозуміла б… Там всього пара текстів з її іменем, а інші цілком абстрактні.

Ми спустились вниз до столу, вже все було готове. Якраз в цю мить в двері подзвонили і я зрозумів, що прийшли її батьки.

Чомусь я одразу відчув хвилювання. Вони ж не такі дурні, як Тая. І, так само, як і мої батьки, можуть зрозуміти, що я все ще закоханий в Таю. 

Мої батьки одразу побігли відчиняти двері. Ми з Таєю теж пішли за ними.

— Я тобі не розповідав, але коли мені стукнуло шістнадцять, твій батько сказав, щоб я до тебе найближчі роки не наближався, — сказав я дещо нервово. — Типу я тоді вийшов з розряду "дітей", а ти — ні. 

— Ну, наче ми вже обоє вийшли з розряду дітей, — Тая усміхнулася, але було видно, що вона нервує. — Думаю, ті слова вже не в силі…

— Сподіваюсь, — я усміхнувся, але теж так само нервово. 

Якраз в цю мить ми почули голоси її батьків і самі пішли до коридору. 

Всі привіталися одне з одним, а потім батько Таї потис мені руку і сказав:  

 — Дуже радий тебе бачити, я вчора дивився твоє інтерв’ю по телевізору. 

— Я теж радий вас бачити… На тих інтервʼю вічно ставлять дивні питання! — я нервово засміявся, намагаючись згадати, що ж такого я міг там розповісти. — Сподіваюсь, я відповідав більш-менш нормально? 

 — Так, мені сподобалося, як ти сказав про серйозні стосунки, молодець, — він поплескав мене по плечу. — Музикантам мабуть рекомендують не розповідати на публіку про те, що у них є стосунки?