15. В батьківському домі

Тая

Для мене ця поїздка була не менш хвилюючою, ніж візит на весілля Іллі. Тоді було непросто через те, що я боялася — побачивши коханого, який обіймає і цілує свою обраницю, я можу зірватися, наробити якихось дурниць. Ну, на щастя, цього не сталося. бо поруч був Гнат — такий добрий, такий терплячий, такий розуміючий…

Зараз було складно через те, що ми будемо під наглядом у батьків, які можуть задавати різні каверзні питання, а раптом вони запідозрять. що це тільки гра? Мені б не хотілося поставити Гната у скрутне становище через це. 

 — А що ми будемо відповідати, якщо батьки запитають про наші плани? Ну, весілля і все таке… Треба мати якусь однакову відповідь на подібні каверзні запитання… — сказала я замислено. 

— А що б ти хотіла відповідати? — він зазирнув мені в очі. Виглядав якось замислено. 

 — Ну, було б логічно відповісти, що хочемо поки що краще пізнати одне одного… Але не в нашій ситуації, бо ми знаємо одне одного так довго, що деякі закохані про такий термін тільки мріють… Знаємо, що кожен любить, а що ні… І батькам це чудово відомо… Може, сказати, що твій контракт тобі забороняє одружуватися якийсь час? Це правдоподібно чи ні?

— Ну, або просто сказати, що ми ще хочемо пожити для себе, без дітей і все таке. По віку тобі ще можна не виходити заміж точно пару років. Ти ж ще зовсім молоденька. 

 — Тоді так і скажемо, — я усміхнулась.  — А твої батьки не надокучають тобі розповідями, як сильно хочуть онуків? 

— Ну, вони знають, що я обрав карʼєру, а не стосунки. Не дуже люблять мою професію, але так завжди було. Їм лишалось тільки змиритися, — він знизав плечима. — Я думаю, вони будуть в шоці, що в мене взагалі зʼявились "стосунки", — коли він сказав останнє слово, то зробив пальцями знак "лапок" і усміхнувся.

 — А до цього в тебе були “офіційні” дівчата? — я теж зобразила лапки на слові “офіційні”. — Яких ти знайомив з батьками?

— Ні, нікого, — він похитав головою. — Не було такої дівчини, яку б я хотів з ними знайомити. Такого серйозного етапу не було жодного разу. Хоча авжеж, було, що я починав зустрічатись з кимось.

 — Значить, я перша досягла аж такого рівня, — я усміхнулась. — Приємно це чути… Ну, думаю, все мине нормально. Якщо батьки будуть діставати, втечемо кудись, як у дитинстві. Пам’ятаєш той будиночок на дереві? 

— Ти гарно лазила по деревах, — він теж усміхнувся.

 — Так, тато називав мене за це мавпочкою, — я чомусь зітхнула. Наче й весело було, і затишно, але десь глибоко в душі був сум, причину якого я не могла зрозуміти. Ніби якийсь спогад, що крутився десь на околицях свідомості і я не могла його спіймати. Або сон, який пам’ятаєш, поки очі заплющені, а варто розкрити їх — і він кудись зникає, залишаючи по собі тільки легку тінь… — Знаєш, учора на концерті мені дуже сподобалась та пісня, яку ти виконував останньою. Можеш її ще заспівати зараз? — запитала я несподівано для себе самої. 

— Я її тільки нещодавно написав, ледь встиг, і то, довелось співати без нормального аккомпанементу, — він усміхнувся. — Ну, якщо ти просиш, можна і заспівати, — Гнат дістав мобільний, переключився на динамік машини, і з нього почала грати та сама мелодія, а потім він додав звуку і заспівав, особливо мені запамʼятались ще тоді останні рядки, тож коли він їх заспівав, у мене по тілу аж мурахи пішли:

— Дивитись і не торкатися, 

Як довго ще будемо гратися…

В цей момент він дивився прямо мені в очі. Цього разу пісня справила на мене ще більше враження, бо на концерті навколо були люди, а зараз я відчувала, що вона лише для мене. І про мене? 

 — Дуже гарно, — сказала я, відводячи погляд, відчуваючи, як серце чомусь дуже швидко забилося в грудях. — Вона обов’язково стане хітом! 

— Ну, побачимо. Мені сподобалось писати її…

Гнат

Не любив відволікатись за кермом, але машин було мало, бо була субота, та і я ніколи не міг відмовити Таї. Знала б вона, яку владу мала наді мною… Хоча, добре, що вона нічого не знає і не розуміє. Так легше. 

Я все ж відірвався від її очей і знову зосередився на дорозі, а з телефону продовжили грати наші з хлопцями пісні. 

Потім ми доїхали до ТЦ і прикупили те, що запропонували: татові в рибальському магазині, а мамі в рукодільному.

Коли вже їхали за місто, Тая  затихла, дивлячись кудись за вікно і слухаючи музику, тільки легенько похитувала головою в такт. 

Доїхали доволі швидко і вже перед будинком моїх батьків Тая, здається, почала трохи хвилюватися. Я зрозумів це, бо вона механічно накручувала пасмо на палець, вона завжди робила так, коли хвилювалася. 

— Чому нервуєш? Ти ж їх з дитинства знаєш… 

 — Але не в статусі твоєї дівчини, — пробурмотіла вона. — Це трохи нове для мене…

— Ну, це ж не по-справжньому, — я знизав плечима. Ледь стримався, щоб не зітхнути. — Не переживай, все буде добре.

Я вийшов з машини, дістав з неї пакети зі всякими смаколиками та вином, а також два подарунки для батьків. Виглядав з тими пакунками, певно, кумедно, бо Тая усміхнулась. 

 — Ти як Святий Миколай, тільки бороди довгої не вистачає, — сказала вона.