14. “Треба закінчувати ці ігри”

Тая

Я дійсно зрозуміла, куди хочу рухатись далі. Подумки бачила себе відомою художницею, із власними виставками робіт, може, тоді Гнату не буде соромно за мене..

Він так підтримував мене, наче й справді був моїм нареченим, і це було дуже приємно. 

 — А що там з ювілеєм твоїх батьків? — запитала я

— Я майже забув про це, — зізнався Гнат. — Вони дзвонили, хотіли бачити нас разом, щоб ми приїхали на завтра і післязавтра. Але, певно, це буде тобі незручно. Якщо на обидва дні… 

 — Вони й моїх запросили, — зізналась я.  — Хоча до того кілька років навіть не спілкувалися. 

Мама вчора дзвонила і влаштувала допит, чи справді у нас із Гнатом все настільки серйозно, що аж його батьки, які були посварені з моїми, вирішили налагодити стосунки. 

— Ого… Я не знав, — сказав Гнат. — Було б добре помирити їх. Я бачу, що мамі не вистачає її давньої подруги. Та і мій батько так любив риболовлі з твоїм... — Я теж не проти, щоб вони помирилися, — усміхнулась я. — Ну, думаю, якщо вони там будуть, то й я залишуся на два дні. Щоб виглядало правдоподібно..

— Добре, — він кивнув. — Ну, нам не звикати спати в одному ліжку. Правда, нас, певно, покладуть в моїй старій кімнаті, а там ліжко не дуже широке.

 — Якось помістимось, — я несподівано для самої себе подумала, що хочу знову опинитися близько-близько, буквально в його обіймах. Може, це неправильно? Я пробую замістити Гнатом Іллю, але ж я не кохаю Гната… 

“Ми просто друзі, — подумала я.  — Я не маю думати про Гната як про чоловіка. Це неправильно… Хоча б він не зрозумів, що я зараз відчуваю…”

— Так, помістимось, — він знову кивнув. — Добре, ходімо швидко попрощаємось з хлопцями і я відвезу тебе додому…

***

Вдома я чомусь довго не могла заснути. Крутилася на ліжку, в голову лізли різні думки, зрещтою я взяла телефон і почала шукати художні курси. Одні з них особливо зацікавили, і я одразу, не даючи часу собі на роздуми, записалась на них. Розуміла, що це те. що мені потрібно, щоб почувати себе гармонійною особистістю. Занятитя мали проводитися онлайн, і це було зручно, я могла займатися після роботи і на вихідних. А наприкінці курсу мала відбутися виставка робіт учнів, і на неї мали запросити телебачення, а також різних блогерів. Раптом мої картини комусь сподобаються, і я зможу їх продати? В таких думках і передчуттях незчулася, як заснула…

***

Вже коли чекала, порки за мною заїде Гнат, щоб разом відправитися на той ювілей, мені зателефонувала мама. 

— Тає, мила, а чому ти не дзвониш? Ти знаєш, що ми побачимось у батьків Гната? Мені не віриться, що ви дійсно стали зустрічатись! Хоча я завжди знала, що він у тебе закоханий!

 — Що? Не може бути, ти жартуєш, він завжди вважав мене маленькою і дурненькою, — заперечила я. 

— Не в останніх класах, — не погодилась мама. — А як він дивився на тебе, коли ви вже бачились на таких же святах його батьків або нас! Щойно ти відвернешся, він одразу дивився! Таким закоханим поглядом!

 Я не знала, що сказати. 

 — Мабуть, тобі здалося, — відповіла мамі. — Ми завжди були просто друзями… Не міг він бути в мене закоханий…

І тут я згадала, що маю грати свою роль і швидко додала: — Ну зараз ми закохалися одне в одного…

 Гнат

Зранку я підʼїхав до будинку Таї і написав їй, що вже на місці. Все ж, ночувати разом вдома на моєму ліжку, хай і, так би мовити, дитячому, це не те ж саме, що в готелі. 

Хоча, навряд для неї буде якась різниця. 

Треба було закінчувати з цими іграми, але я був як той мазохіст, і ніяк не міг все це покинути. Навпаки, навіть радів, що батьки дали нам новий привід побути разом. 

Тая вийшла вчасно. Вона була в красивій синій сукні, із зібраним в пучок волоссям, виглядала дуже гарно. 

 — Привіт, — усміхнулась вона. — А я тільки що говорила з мамою про тебе. 

— Ого, цікаво, і що ви про мене говорили? — я теж усміхнувся і завів машину.

 — Ну, непогане, — вона якось дивно усміхнулась. — Ти їй подобаєшся. 

— Загадково якось ти відповідаєш, — ми виїхали на дорогу. — Може, даси більше конкретики? Хоча, думаю, вона не має бути надто задоволена, все ж, я музикант. А це не дуже надійна робота на думку більшості батьків. Принаймні, мої до сих пір так вважають. 

 — Ні, вона про твою професію нічого не казала, — похитала головою Тая. — Просто вона чомусь вирішила, що ти був у мене закоханий вже давно. Але в мами гарна фантазія, вона могла просто це домислити…

Добре, що я в цей момент нічого не пив, чи ще гірше, не їв, бо поперхнувся б сто відсотків. 

Але довгі роки роботи на сцені зробили свою справу і я вмів тримати обличчя практично в будь-яких ситуаціях. 

Значить, навіть її мама це помічала. Тільки Тая нічого не бачила впритик…

— Так, у неї точно ще та фантазія, — сказав максимально спокійно, продовжуючи дивитись на дорогу. На обличчі не затремтів жоден мʼяз, але серце забилось часто і гучно, я чув його биття прямо в вухах.