11. Прикра фотографія

 Тая

— Давай поїдемо додому, — прошепотіла я. Відчувала себе так по-дурному. Немов уже думала, що вилікувалася від своєї залежності від Іллі, а потім знову стався рецидив. І я була зла на себе за це…

— Ходімо, зберемо речі, — Гнат переплів наші пальці. — Чим швидше поїдемо, тим краще.

 — Так, добре, — я відчувала вдячність за те, що він не сварить мене і не читає нотацій. Все-таки він зовсім не такий, як Ілля…

Коли ми вже сиділи в машині, мені стало сумно, що ми з Гнатом більше не побачимось. У кожного з нас буде своє життя. Щоб віддячити йому, я вирішила купити квиток на його концерт. Але коли зайшла на сайт, де продавалися квитки на найближчий концерт, на наступному тижні, вже всі були розкуплені. Шкода…

— Що ти там робиш? — запитав він, зазирнувши в мій мобільний на червоному світлофорі. — Це що, квитки на мій концерт?

 — Ага, хотіла купити собі у вдячність за мою допомогу, але, здається, пізно це придумала, всі квитки розпродані. Шкода… 

— Якщо хочеш на концерт, я дам тобі білет і так, нам же завжди заброньовані білети для наших особливих гостей, будеш в віпці, там комфортно і нема штовханини, — запропонував Гнат. 

 — Ой. може ти хотів туди запросити батьків чи ще когось, — знітилась я. — Мені незручно… І взагалі, я купити хотіла, щоб тебе підтримати, а виходить, що напросилася на подарунок..

— Та ти що, яких батьків… Всі мої фанатки — десь твої однолітки. А батьки не особливо в захваті від музики взагалі. Кажуть, що це дуже нестабільна робота. Ну, я і коли починав особливо не мав підтримки, — він знизав плечима. — Тому я їх ніколи не запрошую. І не запрошу. 

 — Ну, якщо це для тебе не влетить в копієчку, то може, я б і прийшла, — сказала я. — Мені дуже подобаються твої пісні. 

— Тоді домовились, наступна пʼятниця — концерт, — він усміхнувся. — Познайомлю тебе з усіма. 

 — З радістю прийду…

Коли ми доїхали до мого будинку, я повернулася до Гната і сказала:

— Дякую тобі за все… Ну, ти розумієш…

— Ну, ми ж друзі. Я нічого такого не зробив, — сказав він якось замислено.

— Чому не зробив, а хто мене порятував у лісі? — не погодилась я. — І Іллі вмазав… Це було дуже круто!

— Радий, що ти трохи збадьорилась, Тає, — Гнат усміхнувся. — Значить, побачимось в пʼятницю?

 — Домовились. Добраніч, — я поцілувала його в щоку. 

Він кивнув, а потім відвів погляд: 

— Добраніч, Тає. До зустрічі…

***

Потім життя знову потекло по звичному руслу: дім-робота-дім. На роботі подруга Оксана почала розпитувати мене, як пройшов вікенд:

 — Ти не розійшлася зі своїм артистом? — запитала вона. 

  — А що таке? — я не розуміла, куди вона хилить.

— Ну… В мережі шириться фото, де він на побаченні… З іншою, — вона передала мені свій телефон і я побачила фотографії Гната з якоюсь яскравою рудоволосою дівчиною, вони, здається, вечеряли разом. — Пишуть, що далі вони поїхали кудись на його машині. Сама розумієш, куди можна поїхати ввечері на одній машині.

Мене ніби щось кольнуло в серце. 

 — Може, це його родичка, — сказала я. — Наприклад, двоюрідна сестра. Повечеряли і відвіз її додому. 

Звичайно, я знала Гнатових сестер, які приходили в гості на сімейні свята. Ця руда не була йому ніякою родичкою. Я сказала це лише щоб не впасти в очах Оксани. Розуміла, що мабуть у Гната з тією дівчиною роман і здивувалася, що це мене обурило і образило. Чи я так гарно вжилася в роль його дівчини, що досі не можу з неї вийти?

— "Може", але ти не впевнена. Та і не схожі вони зовнішньо, — вона зітхнула. — Всі багаті чоловіки використовують жінок. 

 — Ну, Гнату я довіряю, — буркнула я… 

 Гнат

Вечеряти з дівчиною, яку ти не знаєш, було трохи дивно, але Карина виявилась доволі говіркою, тож мовчки ми не сиділи. Їй було цікаво дізнатись все промене. Вона засипала мене запитаннями краще, ніж професійна журналістка, а я відповідав, ну, що мені лишалось.

Не надто любив тісне спілкування з незнайомцями, але вона викупила вечерю зі мною на благодійному аукціоні. Я брав участь в такому вперше, але зміг підняти чималу суму, поки дівчата з заможних родин змагались за можливість повечеряти зі мною. 

Потім, коли ми вже поїли, ще залишалось трохи "проплаченого" часу, тож я запропонував Карині довезти її, бо все ж було досить пізно, а вона вирядилась в коротку червону сукню. 

Вона радо погодилась. Коли ми вже підʼїхали до її будинку, вона сказала:

 — Було дуже приємно познайомитися і поспілкуватися! Обожнюю твої пісні!

— Радий чути, — я усміхнувся. — Ну, пісні — це командна робота, точніше, групова. 

 — Може, зайдеш на каву? — усміхнулася Карина. 

Я подумав, що вона в принципі симпатична і мила дівчина, не надто навʼязлива. Ну, вдягалась, авжеж, розкуто, але то її право. 

Якби я не зустрів Таю знову, то, можливо, навіть погодився б. Але тепер мені потрібен був час, щоб знову забути її.