9. Пригода в лісі

Тая

Мені снилося щось хороше, відчувала легкість і радість, немов у дитинстві, здавалося все погане залишилося позаду. Але я прокинулась від того, що мені здалося — хтось мене цілує. Розплющила очі і побачила, що Гнат обіймає мене і тягнеться губами до моїх губ. Причому його очі були заплющені. 

 — Ти чого? — запитала я. — Тобі щось наснилося? Гнате, прокидайся! 

Він розплющив очі неквапливо. Поглянув на мене, ми були дуже близько, його губи були в якихось міліметрах від моїх. 

— Чого кричиш зранку… 

 — Ти мене цілував, — сказала я тихо. Бо вже й сама не була впевнена, чи це сталося в реалі, чи було частиною мого сну. 

— Цілував? — він зазирнув мені в очі. — Це ти мене цілувала… Ніби. Точніше, мене хтось цілував. Може, та нова моделька, яка знімалась в нашому кліпі… — одразу додав він. — Певно, це мені наснилось.

Я, як не дивно, відчула невдоволення через те, що він згадав якусь модель. Отже, вона йому снилася, а він прийняв мене за неї?

— Ага, це був всього лиш сон, — буркнула я. — Ти часом не страждаєш лунатизмом?

— Та ніби ні, ніхто не жалівся, — він похитав головою. 

 — А то є люди, які прокидаються десь на даху і не можуть зрозуміти, як туди потрапили, — я розсміялась. 

— Ну, прокинутись з дівчиною, як на мене, краще, ніж на даху, — він теж усміхнувся. — Добре, мені треба в душ, — він відвів погляд. 

 — Давай, — я кивнула. — А я ще трохи полежу… Піду після тебе.

***

Коли ми вийшли до сніданку, Катя звернулася до гостей:

 — Тепер за планом у нас фотосесія в осінньому лісі! Через півгодини під головним входом на нас чекатиме автобус. Одягніться відповідно, щоб вам було зручно!

 — Не люблю фотосесії, — пробурмотіла я Гнату. 

— Я теж, але в студіях ще гірше, софіти світять, сліплять тебе, — сказав він неголосно. — Тут буде простіше.

 — Так, — я кивнула. — Ну, сподіваюся, це буде недовго…

***

Коли ми приїхали до лісу,  вся увага була прикована до наречених. Фотограф спершу зробив одне групове фото, а потім почав фотографувати Іллю з Катею.

 — Може, підемо трохи погуляємо? — поглянула я на Гната. Мені не хотілося дивитися на Іллю в обнімку з його новоспеченою дружиною. Схоже, я розчарувалася в ньому, але все ще не могла позбутися ревнощів.  — Можна просто на телефон пофоткатись, думаю, різниці особливої не буде…

— Добре, — погодився Гнат і взяв мене за руку, скосивши погляд на молодят. — Я дивився по картам, тут десь має бути озеро, можна його пошукати.

 — Чудово, тоді ходімо туди, — на нас ніхто не звертав уваги, тож ми тихенько пішли вглиб лісу, час від часу поглядаючи на карту. Але ліс це не місто, тут не так легко знайти дорогу. 

 — Де ж те озеро, щось нічого подібного не видно, — сказала я, коли ми йшли вже десь хвилин десять. 

— Здається, карта зависла, — Гнат дивився на мобільний. — Точно, дивись, вона взагалі тепер показує, що ми не в лісі. Сигналу нема.

 — Ну значить треба повертатися назад, ти пам’ятаєш, звідки ми прийшли?

— Так, — він кивнув. — Назад ми точно маємо повернутися без пригод. Але шкода, що озеро не знайшли. 

Цієї миті  мені здалося, що я почула шум води. Придивившись, побачила у віддаленні щось схоже на струмок.

 — Дивись, якщо йти за ним, можна вийти до озера, ну або просто тут сфоткатись і повернутись, — я швидко пішла у бік струмка. Та не встигла дійти до нього, як моя нога втрапила в якусь яму, сховану під опалим листям. Я ойкнула і впала на землю…

— Тає! — Гнат опинився біля мене буквально в лічені секунди і спробував допомогти встати, але щойно я стала на ноги, ліву ногу пронизав біль. 

— Здається, я її підвернула. Чи зламала… — налякано скрикнула я… 

Гнат

В її очах стояли сльози, невже було так сильно боляче? 

— Спокійно, зараз я віднесу тебе назад до галявини, викличемо машину і поїдемо до лікарні.

Я підхопив Таю на руки. Вона обхопила мене руками за шию. Я бачив, що вона розгублена і налякана. 

 — А що, якщо ми не знайдемо дорогу назад? — запитала вона. 

— Я ж сказав, дорогу назад я памʼятаю. Чи ти зовсім не довіряєш мені? — я ледь насупився. Хоча, важко було злитись на неї, коли її обличчя було в парі сантиметрів від мого. Добре, що Тая була така неуважна і нічого не розуміла. Це єдине, що поки що захищало мене. 

 — Довіряю, — тихо сказала Тая. — Якби не ти, я б, мабуть, запанікувала. А з тобою мені не страшно…

— От і добре, — я кивнув і пішов в необхідну сторону. Вона пахла готельним гелем для душу, як і я. Можна було навіть припустити, ніби ми купались в тому душі разом…

Щось мої думки знову пішли не в той бік, як і тоді зранку. Довелось щось там придумувати про модель, щоб тільки не проговоритись, що мені снилося, як Тая цілує мене. 

Вийшли на галявину ми доволі швидко, тут все ще відбувалась фотосесія. Коли нас помітив Ілля, то одразу підійшов: