3. Тая. Селфі для Іллі

Можливо, завтра, коли хміль вивітриться з голови, я буду шкодувати про це рішення. Але цього вечора ідея з “фальшивою парою” здалася мені дуже прикольною. Але був один момент, який треба було врахувати 

— А твоя дівчина не буде проти? — запитала я у Гната. 

— Якби вона була у мене, то певно, була б проти. А так дівчини нема — проблем теж, — здається, він усміхнувся, коли говорив ці слова. — Але якщо дізнаються журналісти і все просочиться в пресу, батьки будуть діставати. Памʼятаєш, як вони нас сватали в дитинстві? 

 — Ага, ну то ж  були просто жарти, — я усміхнулась, хоча він мене й не бачив. — Батькам можна буде все пояснити…

— Ну, як скажеш, так і зробимо. Так, за два тижні у мене концерт в неділю, але в Києві, тож в принципі я все маю встигнути. Коли ти хочеш зустрітись для "обговорення" деталей?

— Давай завтра? Ну, якщо у тебе вийде?

— Добре, давай, я якраз приїду і матиму вільний вечір після дороги, — погодився він. 

— Тоді де зустрінемося? В кафе? Чи ти прийдеш до мене додому?

— З кафе можуть бути проблеми, бо мене можуть впізнати, — сказав Гнат. — А бігати від фанаток — таке собі задоволення. Хоча, певно, є деякі заклади, в які мої фанатки не ходять. Можу зайти до тебе, думаю, так буде краще.

 — Чудово, я приготую вечерю, ти досі любиш домашні суші? Пам’ятаєш, як ми колись експериментували з ними? 

— Памʼятаю. Спочатку в тебе вони завжди розвалювались. Але ти не здавалась, поки не вийшло як слід, — відповів Гнат. 

 — Ну, я вже давненько їх не робила, Ілля замовляв готові, — сказала я, відчувши при думці про Іллю, як щось кольнуло в серці. — Але ж домашні смачніші. Особливо коли удвох робити…

***

Я заздалегідь поприбирала в квартирі, купила усе для суші. Це допомогло мені якось відволіктися від думок про Іллю і ту його фіфу. 

Коли пролунав дзвінок у двері, пішла відчиняти. На порозі стояв Гнат, і хоч я бачила його по телевізору, але в житті він виглядав ще краще. Мені стало трохи соромно за свій домашній костюм. 

— Привіт, — я підійшла і чмокнула його в щоку. — Ти чудово виглядаєш! 

— Ти теж, — він усміхнувся, поглянувши на мою кофту з котиками. — Бачу, котиків любиш, як і раніше. Памʼятаю, як ти притягла додому Фелікса. Тобі вже було тринадцять, чи аж чотирнадцять тоді? А як маленька випрошувала батьків, щоб лишили. Це було якраз десь перед тим, як я пішов з дому. 

 — Так, Фелікс ще й досі в них живе, став таким товстим, поважним, — я кивнула в бік кухні. — Заходь на кухню, вип’ємо чаю, зробимо суші? Я думала накрити все у вітальні, але потім вирішила, хай буде як у дитинстві…

***

Коли ми вже сиділи за столом і весело згадували свої минулі пригоди, я взяла телефон і сказала:

— Все, зараз зроблю з тобою селфі і продам кудись, в якийсь таблоїд…

— Я не боюсь таблоїдів, а от реакції батьків… — він усміхнувся.

— Вони налаштовані проти мене? — я  відклала телефон. — Тоді не буду.  Взагалі я хотіла зробити фото для себе, на згадку.

— Та ні, не те щоб проти… Не в тому справа… До речі, Якщо ти хочеш, щоб ми прикидались парою, можливо, фото — хороша ідея. Принаймні, щоб вони були в телефоні. А не виставляти їх кудись. Те, що ти їх не виставляла, можна буде дуже просто пояснити, бо ж я медійна особистість, — сказав Гнат. — Але це мають бути якісь фоточки з обіймами, може навіть легкими поцілунками. Ну, для легенди. 

 — Ага, логічно, — я кивнула. — Тоді можна зараз зробити щось таке? 

— Давай, — він теж кивнув. — Підсунься ближче. 

Я підсунулася і поклала голову йому на плече, а він легенько обійняв мене. 

 — У тебе той самий парфюм, — сказала я. — Для мене він асоціюється з тобою. 

— Деякі речі не міняються, — відповів він неголосно. 

Я відчула якусь ностальгію за минулим. Тоді, коли ми були ще дуже юними, жити було значно простіше. Посварилися-помирилися, придумали якісь розваги, навіть коли трапилося щось погане, це не тривало довго. Було таке відчуття, що попереду стільки всього хорошого, що сумувати немає часу. 

А зараз у мене вже місяць була якась депресія, і я не могла з неї вибратись. 

 — Тоді усміхайся, тебе знімають, — сказала бадьоро, щоб відігнати сумні думки, і зробила  кілька фото. Потім простягнула телефон Гнату:

 — Ну як? Скинути тобі теж?

— Так, скинь, — він прибрав свою руку і взяв свій мобільний.

 — Я ще зараз його Іллі відправлю, — сказала я.  — І підпишу, що ми з задоволенням прийдемо на його весілля…

Продовження - завтра о 19.00! 

Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко -  так ви точно не загубите її і дізнаєтесь, що буде далі!