Глава 4. Вперед, на відбір!

 Я від вікна не відлипала! Це, справді, чужий світ! Все чуже, незвичне, дивовижне. Сріблясті хмаринки у рожевому небі, рослинність із бузковим відтінком, півсфери будинків з круглими вікнами. Чудернацькі птахи, схожі швидше на броненосців з крилами, що блискавками прорізують небо.

Я у сні, барвистому, нереальному сні. Та й життя моє на Землі – то був сон, інший сон. Все, що існує на світі – сни. Колись я прокинусь із цього сну, та опинюсь в іншому. Бо немає нічого у світі, крім снів...

Е-е, філософ, зупинись! Сон чи не сон, а діяти належить мені, і від моєї поведінки багато чого залежатиме. Тож давай, люба, поки Геліус придрімав, спробуй розпитати служницю. Інформація ніколи зайвою не буває і завжди корисно поглянути на начебто зрозумілі речі з іншого боку.

- М-м-м... Нагадай, як тебе звуть?

Дівчина у сірій сукні, напружена, мов пляшка шампанського, що ось-ось вибухне, стрепенулася. Її найняли  саме для цієї подорожі, бо служниці, які працювалви у палаці, могли здогадатися про підміну.

- Лінда, Ваша милість!

- Це твоє перше місце роботи?

- О, так! І я дуже нервую! Взагалі прислужувати особам королівської крові беруть вправних та досвідчених. Навіть не уявляю, як вибір міг пасти на мене...

- Ти, мабуть, радієш, що потрапиш до великого палацу?

Лінда відкрила рота і закліпала, підбираючи слова:

- Я... раділа б, звісно, коли б це було будь-яке інше місце, а не палац Володаря Темряви! І вас мені так шкода...

- Та що ви усі так трясетеся від того імені?! Можливо, він мені сподобається. Можливо, я навіть закохаюся!

- Ваша милість... Ви говорите дивні речі...

Ну, ось, ще й до замку не доїхала, а вже людей шокую. Мало, мало розповідав мені маг, п’ятою точкою відчуваю.

- У мене була... досить специфічна програма навчання, а попліткувати у батьківському палаці не мала з ким... Тож розкажи, що люди говорять.

- О, Ваша милість, усі знають, що король Черн – чудовисько! – зашепотіла служниця. 

- Прям справжнє чудовисько?

- Чом би інакше він завжди на люди показувався у металевому шоломі з одними прорізами для очей? У нього голова звіряча! Лице повністю вкрите густим волоссям, замість рота – паща, повна гострих ікол. А як хто побачить його, то одразу впаде мертвим!

- О, та то вже ти вигадала!

- Зовсім ні! – обурилась Лінда. – Чому ж тоді кожного разу після відбору молода дружина короля гине?

Упс. Так і знала, що маг недоговорює. До того ж, найважливішу інформацію! Дійсно, нащо мене лякати? Тепер зрозуміло, чого вони так страхалися цього відбору. А мені вже й подітися нікуди. Я обережно посіпала дверцята карети. Хто б сумнівався, магічні замки. Наречену треба доставити до чудовиська за будь-яку ціну.

Хоча б маю дізнатися якомога більше, поки маг спить, а балакуча Лінда готова говорити.

- І скільки ж було тих відборів?

- Так п’ятий вже! Раз на два роки – новий відбір.

- І, виходить, чотири дружини вже загинули?

- Чотири дружини і дві наречені під час самого відбору.

- Хм... І що, усі гинуть, тільки-но побачать обличчя короля?

- Офіційні версії, звісно, інші. Одна впала з балкону башти. Друга навернулася зі сходів. Третя щось не те з’їла. Четверта захворіла на якусь дивну хворобу, так, що й маги не допомогли. Та всі розуміють, що то все казочки для народу!

- Дійсно, щось цей Володар Темряви дуже нагадує мені Синю Бороду...

- Не зрозуміла, Ваша милість...

- Та нічого. Сподіваюсь, що король вибере не мене...

Шанси не надто великі, бо тепер зрозуміло, що на цьому відборі будуть не за першість усі боротися, а навпаки. Тож моя задумка показати себе з гіршого боку, щоб відсіяли на перших етапах, може не вдатися. Останні наречені краще, ніж я, знають, що треба робити і як, щоб не сподобатись королю, а я у цьому світі без року тиждень. А на знання, що вклав мені до голови Геліус, покладатися, бачу, не можна.

- А про те, як проходить відбір, що балакають?

- Засекречена інформація, Ваша милість. Гадаю, що накладають на претенденток, які не пройшли, якісь чари, щоб не було розголосу.

- Добре, там і дізнаємось.

Коли не маєш змоги щось змінити, треба заспокоїтись і не нервувати. Врівноваженість – ось буде мій козир. Не впадати в паніку. Що б не трапилось, підходити до події скептично, аналізувати, прогнозувати. Хай я мало знаю про цей світ, та я із Землі, я вмію адаптуватися до різних умов, отже, в цьому, сподіваюсь, матиму перевагу.  

- Ліндо, а скажи...

Та нашій розмові не судилося продовжитись, бо на вибоїні карета підскочила, і старий маг почав плямкати, ворушитися, поки зовсім не прокинувся, протер свої бляклі очиська, визираючи у вікно. А потім зробив вигляд, що й не спав, і продовжив свої нудні лекції про те, як слід поводити себе у володіннях нареченого. Тут вже я почала позіхати і зробила вигляд, що задрімала, аби він відчепився, а згодом і справді задрімала. Це й добре. Дорога зайняла вісім годин, ми навіть не зупинялися ніде на обід, харчі були дбайливо вкладені в магічний баул, який підтримував належну температуру, така собі термосумка. Та й то багато їсти мені старий хрич не давав, мов, щоб не довелось корсет розрізати. Клятий корсет і так давив на ребра, то я не сильно й наполягала. Хоч в дорогу можна ж було його не вдягати. Та ні, повинна прибути на відбір у повному озброєнні. Ага, пом’ята та змучена дорогою. Втім, гадаю, як і інші.