Глава 2. Що вибрати?

Коли охоронці підхопили мене під руки та потягли бозна куди, я навіть не пручалася. Залишатися під замком із цими гусками нема бажання. Треба швидше дізнатися, куди я потрапила, та чого від мене хочуть, а тоді й планувати наступні дії.

В невеличкому кабінеті з високим мозаїчним вікном та важкими старовинними меблями мене відпустили. Чоловік у пишних шатах, який йшов першим, вже зайняв місце коло дубового столу, жінка опустилася в крісло поруч. Старий у чорному залишився коло мене, а охоронці вийшли.

Я набрала у груди побільше повітря і почала:

- Я вимагаю, щоб мене негайно відпустили!

Не знаю, чи зрозумів мене хоч хто-небудь, навряд. Та старий у чорному балахоні рвучко повернув мене до себе та миттєво начепив на шию якийсь ланцюжок із бляхою, вицяцькованою дивним різьбленням. Я на автоматі вчепилася у ланцюжок, намагаючись зірвати незрозумілу річ, та у вухах задзвенів каркаючий голос старого:

- Зупинись, дівчино! Це всього лише амулет-перекладач! В твоїх інтересах вислухати пропозицію та зробити вибір! – старий простяг руку, мабуть, щоб шарпнути мене, та побачивши мій погляд, зупинився.

- А вона бойова! – жінка перезирнулася з чоловіком і посміхнулась до мене, тепер я її чудово розуміла. - Послухай мене, люба...

Я на ніжності з боку викрадачів не ведуся, та вислухати згідна. Та й вибору у мене немає. А що робити? Скандалити? Не думаю, що це чимось допоможе.

- Слухаю, - відповіла коротко, демонстративно складаючи на грудях руки.

- А що то у тебе за спиною? – зиркнула здивовано жінка.

- Гітара, - бачу, що мене не розуміють, тож доводиться уточнювати. – Музичний інструмент.

- То ти ще й знаєшся на музиці?! – зраділа жінка і повернулася до чоловіка: - Вона подобається мені все більше і більше!

- Тоді розкажи їй все, - буркнув той сердито, мов йому усе, що відбувалося, не дуже подобалось.

Жінка знов коротко посміхнулася до мене і тихим ніжним голосом почала розповідати жахливі речі:

- Знаю, люба, що вчинили ми недобре, забравши тебе з рідного світу...

- І де ж я зараз знаходжуся? – невиховано перебила я жінку, почувши таку заяву.

- Ти знаходишся у іншому світі, сповненому магії та чудес, на планеті, яку ви називаєте...

- Меркурієм, - підказав старий.

- На Меркурії нема життя! – заперечила я. – І не може бути! Там умови жахливі! Вдень – спека неймовірна, а вночі – лютий холод! Досить мені макарони на вуха вішати!                                    - В одному із вимірів – так, - почав пояснювати дідок, - та в інших існують магічні світи, для яких нескладно встановити прийнятні для життя умови. У нашому світі, який ми називаємо Мереко, розумні види населяють один величезний материк, оточений первісним океаном, який ми звемо Темрявою, та з якого постійно сунуть страшні тварюки та нечисть. Материк Мереко розділений на тридцять королівств, двадцять дев’ять невеликих, а тридцяте королівство мало того, що найбільше і займає майже третину площі, та ще й король його має величезну навчену армію, яка розтяглась по берегам і захищає своє та усі інші  королівства від нападів з боку океану.

- То ви на нього молитися повинні! – мимоволі хмикнула я.

- Ми й молимось, - замість старого відповіла жінка, нетерпляче постукуючи ніжкою. - Кожна прибережна країна повинна утримувати та годувати війська Володаря Темряви, що знаходяться на її території. І усі платять чималу данину. Звісно, ми вимушені виконувати усі забаганки короля Черна. Ми... Так, ти маєш знати, що я та мій чоловік -  володарі Утанії. У нас є доня, принцеса Аліша, що означає: захищена богом. Та бог не захистив її... Ми маємо добрі стосунки із сусіднім королівством, Странією, і частенько наносимо візити її володарям. Не дивно, що старший принц покохав нашу чарівну донечку, і Аліша відповіла на його почуття. Нещодавно ми були запрошені на ювілей до короля Странії, під час якого мали оголосити про обручення Аліші та Гектора. Та несподіваний візит Володаря Темряви зламав усі плани. Він кинув око на Алішу і звелів прибути їй на відбір наречених. Ми не маємо сил, щоб протистояти волі короля Черна.

- Цікава історія, та до чого тут я? Ви, що, хочете підставити йому мене замість своєї дочки?

- Якби все було так легко. Та Черн бачив Алішу зблизька і підставою його не надурити. Але придворний маг Геліус може поміняти вас з Алішою тілами.

- Що?! Ні! Це маячня!

- Це висока магія, та Геліус справиться.

- Що це вам дасть?!

- Ми віддамо тебе у тілі нашої дочки Володарю Темряви, а Аліша у твоєму тілі залишиться з нами. За допомогою магії ми розшукали у різних світах дівчат, схожих на нашу доньку, бо я хочу бачити коло себе рідне обличчя. Ти мені сподобалась найбільше. Коли наша доня опиниться у твоєму тілі, видамо її за далеку сирітку-племінницю, яку з жалості взяли до палацу, а потім удочеримо і житимемо, як раніше.

- Ні! Нащо мені ваші проблеми? У мене бабуня вдома сама, я не можу надовго її залишити! – вигукнула я, і це правда, у мене з родичів лише бабуня, а у неї – лише я, вона старенька, без мене пропаде…

- Люба дівчинко, ти не розумієш. Звісно, ти можеш відмовитись, та додому тебе вже ніхто не відпустить, бо ти тепер знаєш секрет, який не має вийти звідси.