Розділ 5. Угода

Чай у Ружени пах м'ятою, димом і чимось солодкуватим, від чого в Дарини злегка пощипувало в носі. Вона підозрювала, що там є щось іще, крім трав, але після вчорашнього пива о сьомій ранку вирішила не прискіпуватися.

Принц від чаю відмовився. Тричі. Потім, коли ніхто не дивився, взяв кухоль і випив його до дна.

— Отже, — сказала Дарина, поставивши свій кухоль на стіл так, як ставила чашку з кавою на початку важких переговорів із постачальниками. — Ви хочете, щоб я вийшла за вас заміж.

— Я хочу корону, — уточнив Аларік. — Шлюб — лише засіб.

— Дуже романтично.

— Романтика переоцінена. Шість разів я пробував романтику. Шість разів романтика втікала через вікно.

— Одна втекла через вікно, — поправила Дарина. — Решта, наскільки я чула, через двері.

Принц зиркнув на неї з підозрою.

— Хто тобі розповів?

— У вас дуже балакучі слуги.

— Мілка, — зітхнув Аларік. — Звісно, Мілка.

Дарина вирішила не підтверджувати і не заперечувати. Вона склала руки на столі й нахилилась уперед.

— Давайте чесно, ваша високосте. Вам потрібна дружина до весни. Мені потрібен король, щоб відкрити Браму. Ні ви мені не подобаєтесь, ні я вам. Правильно?

— Абсолютно правильно, — з гідністю підтвердив принц.

— Чудово. Значить, нам не доведеться вдавати, що ми закохані, коли ми наодинці.

— Наодинці я не збираюся з тобою перебувати.

— Ще краще.

Ружена, що порпалась біля печі, видала звук, схожий чи то на кашель, чи то на смішок. Кіт на печі солодко примружився.

— Але, — сказала Дарина, піднімаючи палець, — є умови.

— Умови? — Принц підняв брову з таким виглядом, наче вперше чув це слово. — Ти ставиш умови мені? Спадкоємцю трону?

— Ви ж сказали, що це розрахунок. А в розрахунку завжди дві сторони. Там, звідки я, це називається договір.

— Там, звідки я, це називається нахабство.

— У нас теж. Але договір звучить краще.

Аларік відкрив рот. Закрив. Подивився на Ружену, наче шукаючи підтримки. Ружена демонстративно помішувала щось у казані й підтримувати нікого не збиралась.

— Гаразд, — нарешті процідив принц. — Які умови?

Дарина всміхнулась. Уперше за два дні по-справжньому. Це була всмішка людини, яка опинилась на своєму полі.

— Не тут, — сказала вона. — Такі речі не обговорюють за чаєм. Мені потрібні папір, чорнило і свідок. І гаряча вода.

— Навіщо для договору гаряча вода?

— Для договору — ні. Для мене.

Гарячу воду Дарині таки нагріли. Два відра. Мілка тягала їх сорок сім сходинок угору з таким героїчним виразом обличчя, наче несла поранених з поля бою, а потім стояла поруч і з жахом дивилась, як Дарина миє голову.

— Повністю, пані? Отак, усю голову? У будній день?

— Отак, Мілко. Усю голову. У будній день. І завтра теж буду.

Мілка перехрестилась, але відро потримала.

Договір підписували ввечері, у маленькому кабінеті принца в західній вежі. Дарина очікувала побачити там дзеркала, ящики з рукавичками і портрети самого Аларіка в різних позах. Натомість кабінет виявився повним книжок. Справжніх, важких, у шкіряних палітурках, на полицях до самої стелі. На столі лежали розгорнуті карти, перо, зламане навпіл, і аркуш, який принц швидко перевернув, щойно вона увійшла.

Дарина встигла помітити тільки краєчок. Малюнок вугіллям. Птах на гілці.

Вона вирішила, що запам'ятає це на потім.

Бертольд сів у кутку зі свічкою, з виглядом людини, яка за сорок років служби бачила багато дивного, але нічого подібного досі — ні. Свідок. Офіційний. Мовчазний. Він тримав у руках пергамент і чорнильницю, як священник тримає реліквії.

— Пиши, — сказав принц, сідаючи в крісло і закидаючи ногу на ногу.

— Пишіть ви, — сказала Дарина. — У вас почерк кращий. Я на вашому папері пишу так, наче курка танцювала.

Принц з підозрою глянув на неї, явно шукаючи підступу. Не знайшов. Узяв перо.

Вони сперечалися дві години.

Кожен пункт давався з боєм, наче фортеця. Дарина вимагала — Аларік обурювався. Аларік вимагав — Дарина торгувалась. Бертольд кілька разів кашляв, а один раз, коли принц запропонував пункт про те, що дружина не має права сміятися з нього прилюдно, і Дарина запитала, «а наодинці можна?», — старий слуга видав звук, який міг бути лише стримуваним сміхом. Обидва обернулися до нього. Бертольд мав абсолютно незворушний вигляд і дивився на свічку.

Нарешті, коли за вікном зовсім стемніло, а свічка згоріла на дві третини, договір був готовий. Принц прочитав його вголос, повільно, урочисто, як читають королівські укази:

Ми, нижчепідписані, принц Аларік, спадкоємець трону, та Дарина Вишневська з далекої землі, укладаємо цей договір у здоровому глузді та при свідкові.

Перше. Сторони беруть шлюб до весняного рівнодення. Після коронації принц Аларік власноруч відкриває Браму, і Дарина Вишневська повертається до своєї землі. Шлюб після того вважається розірваним, без образ і претензій.

Друге. Сторони мають окремі покої. Спільні — лише за крайньої потреби і лише за обопільною згодою.

Третє. Жодних почуттів. Сторони не закохуються одна в одну. Порушення цього пункту вважається найтяжчим.

Четверте. На людях Дарина Вишневська поводиться як належить принцесі: вклоняється, не тисне руки єпископам і нікому не розповідає про співучі камені.

П'яте. Принц Аларік забезпечує Дарині Вишневській гарячу воду щодня. Два відра. Мінімум.

Шосте. Принц Аларік має право скаржитися на обід не більше трьох разів на день. Скарги на сніданок і вечерю рахуються окремо.»

— Окремо? — перепитала Дарина. — Ми домовлялися, що разом.

— Ти погодилась на «окремо», коли я поступився тобі третім відром води.

— Третього відра в договорі немає.

— Бо ти погодилась на «окремо», — незворушно сказав принц.

Дарина відкрила рота. Подумала. Закрила. Він її обіграв. Уперше за весь вечір він її обіграв, і зробив це настільки красиво, що вона навіть не могла по-справжньому злитися.