Розділ 14

Єгор.

Діна мені подобається і навіть дуже. Не думав, що вона може бути такою, як сьогодні. Виходить, я її зовсім не знаю і якби приклав трохи зусиль, дізнався б з іншої сторони.

Довго не можу заснути згадуючи наші поцілунки. Перший вимушений, а ось вдруге вона сама дозволила себе поцілувати. І це було неймовірно приємно. Її ніжні губки відповідали на ласку і вона вигиналась у моїх руках. Навіть не віриться, що це та сама Діна, котра у спортивному костюмі кожного дня поводилась, наче дикунка.

Треба приділити їй увагу, треба з нею зблизитись.

Рано в неділю прокидаюсь і відразу прямую до кабінету. Завтра в дорогу і необхідно перевірити усі папери, щоб нічого не забути.

Час проходить швидко і я не помічаю, як настає обід. В руки попадає договір з фірмою Володимира Івановича про доставку і підключення обладнання у нове кафе. Його мали вже привести, але я не уточняв, тому краще подзвонити.

Беру телефон, знаходжу номер.

- Доброго дня, Володимире Івановичу, - говорю, як тільки на тому кінці відповідають.

- Вітаю, щось сталось? - його голос нетерплячий, можливо зайнятий.

- Хотів уточнити, чи привезли вже обладнання у кафе.

- Наче вчора, - задумано говорить, згадує. - З понеділка будуть підключати. Мої механіки вже виїхали, то ж завтра бери над ними керівництво і підганяй. Деякі полюбляють байдики бити.

Він сміється і я посміхаюсь теж.

- Дякую і вибачте, що потурбував вас у вихідний.

- Тобі теж варто відпочити. Неділя надворі, а ти все про роботу думаєш, - чую докір в його словах.

Всі мені про це торочать, але я не можу себе перекроїти.

- Я прислухаюсь до вашої поради. Бувайте.

- Зачекай, - зупиняє мене. Я вже збирався вимикати телефон. - Як там у тебе з моєю дочкою? Діна казала, ви подали заяву у РАЦС. Це правда?

- Так, а ви їй не вірите?

- Просто дивно, що вона погодилась її написати. Ти ж знаєш, вона не горить бажанням виходити заміж, говорить, що молода ще для цього. То у вас все нормально, ви знайшли спільну мову?

Мені здається, чи я чую напругу в його голосі? Що він хоче почути? Що весілля не буде, що я не хочу з нею одружуватись? Не сумніваюсь, що він цього чекає, адже тоді отримає гарний куш. Я навіть не здивуюсь, якщо це Володимир підговорив Діну поводитись жахливо, щоб я вигнав її. Не дочекається.

- У нас все чудово. Ваша дочка прекрасна дівчина, - говорю навмисно весело. - Навіть не думав, що матиму таку гідну наречену. То ж не хвилюйтесь, все потроху йде до весілля. Готуйтесь. Зі сторони нареченої теж має бути святкування.

- Знаю, знаю, - швидко перебирає словами. - Я в боргу не залишусь, Єгоре. Головне, що між вами все добре і угода, складена мною і твоїм батьком, виконається без проблем.

Аж зуби стискаю від його лицемірства. Але що поробиш? Володимира Івановича я добре знаю і він ніколи не відрізнявся хорошими якостями. Чомусь мені здається, що Діна вдалась не в нього.

До речі, згадавши про наречену. Сьогодні неділя і можна запросити її кудись. Так би мовити, закріпити вчорашній вечір.

Залишаю кабінет і йду на звуки, що лунають з їдальні. Знаходжу там маму, котра порається з посудом. Скільки раз просив її залишити ці справи і найняти працівницю, але ні, вперлась рогом. Все каже, що вона здуріє від нудьги.

- Ти Діни не бачила? - запитую, поцілувавши її у скроню в знак привітання. У нас такі традиції і вони мені подобаються.

- Вона з Макаром поїхала у місто.

- З якої це радості? - хмурюсь, не подобається мені ця новина.

- У них були якісь плани. Я не запитувала, а вони й не розповідали, - знизує плечима. - А ти чому її шукаєш?

- Хотів поговорити, - промовляю сухо і залишаю їдальню.

Все настрій зіпсовано.

Макар продовжує крутитись біля моєї нареченої. А я його попереджав. Ну нехай тільки повернеться додому, він в мене отримає.

Іду до кабінету і намагаюсь чимсь себе зайняти, але вперше за довгий час робота не заспокоює.

Вони повертаються під вечір і до цього часу я настільки роздратований, що не можу втриматись. Вискакую з кабінету і застаю їх у вітальні. Вони знімають з себе мокрі куртки, бо надворі йде дощ, і весело розмовляють.

- Гарно провели час? - слова самі вилітають.

- Ми ходили по магазинах, обирали мені аксесуари для моєї нової ролі, - відповідає Макар. - Завтра я йду на кастинг.

- Боже, як цікаво, - висловлююсь дратівливо. - Ходімо зі мною в кабінет. Є розмова.

Вони більше не веселяться і це мене радує. Діна прямує до сходів, кинувши на мене дивний погляд. Не знаю, як його розуміти, вона розчарована, чи ображена? А хіба вона не знає, що я такий? Особливо, коли не слухають моїх прохань.

Розвертаюсь і йду у кабінет, Макар слідує за мною. Говорити не починаю, поки він не зачиняє за собою двері.

- Я ж тебе просив не крутитись навколо Діни, - ричу на нього.

- Ми просто поїхали у магазин, нічого такого, - округлює здивовано очі. - Нащо так нервувати?

- Я не нервую, я злий, бо мій брат не слухає мене і продовжує приділяти забагато уваги моїй нареченій. Мені це не подобається, ти ж знаєш.

- Тобі Діна теж не подобається, тому тебе це не повинно хвилювати, - якось занадто самовпевнено говорить. - І якщо вже піднялась ця тема, я хотів дещо з тобою обговорити. В мене є до тебе пропозиція.

- Цікаво яка, - тепер Макар мене дивує.

Він щось задумав, я бачу це в його очах, і те, як він вперто дивиться на мене.

- Віддай мені Діну. Я хочу, щоб вона була моєю нареченою.

- Що зробити? Ти що з глузду з'їхав? - шоковано викрикую і роблю крок в його сторону.

Чого, чого, а такого я не сподівався. Оце захотів.

- Я все добре обдумав і на мою думку це буде найкращий варіант, - продовжує спокійно. - Я ж бачу, як тобі вона не подобається. І дівчині неприємно, що ти до неї так ставишся. Я розумію, тобі важко до неї звикнути і ти не хочеш цього весілля, а просто мусиш це зробити заради справи батька. Але насправді ти не повинен себе силувати. Адже в угоді не вказано, хто саме має бути нареченим. А я досить добре ладнаю з Діною, вона навіть мені подобається. А з часом я зможу її покохати, і можливо, вона мене. Це ж ідеальний варіант для нас усіх. Ти не будеш мучитись, а ми з Діною будемо гарною парою.