Розділ 13

- Ти знав, що так буде, - кидаю в нього звинувачення, як тільки ми опиняємось у маленькій кімнаті. - І все одно потягнув мене на цю вечірку.

- Я не знав, - виправдовується. Звичайно, що він ще може сказати. - Я здогадався в останню мить. Колись так само Іван привітав наших знайомих з весіллям. Він любить влаштовувати святкування сюрпризи друзям.

- Мені такі сюрпризи не подобаються, - шиплю і відвертаюсь, губи досі горять, тому торкаюсь їх кінчиками пальців. - Ти примусово мене поцілував, а я не люблю, коли до мене торкаються без дозволу.

- Здається, тобі досить сподобалось, - чую посмішку в його голосі. - Ти відповіла мені.

- Так, бо я тобі підіграла, - брешу. - А варто було відштовхнути і вліпити ляпас по нахабній пиці.

- Ти така груба і брутальна, Діно, - говорить грайливою, не звичною для нього манерою. - Та виявляється, ти можеш бути зовсім іншою, ніжною і звабливою.

Відчуваю, що він наближається, тому розвертаюсь, щоб не застав мене зненацька. Єгор опиняється досить близько і пожирає мене очима.

- Те саме можу сказати і про тебе, - говорю трохи збентежено.

Збиралась кричати на нього, але опинившись наодинці, злість кудись зникла, а залишилась лише схвильованість.

- Ти цілував мене досить переконливо. Гарно зіграв свою роль, - червонію, згадавши ту мить.

- Я не впевнений, що то була гра, - промовляє з придихом і торкається моєї руки, через що затамовую подих. - Я цілував тебе по справжньому. Бо хотів цього.

- Я тобі не вірю, - нервово сміюсь. - Ти мене терпіти не можеш.

- Так, ти мене дратуєш, - робить маленький крок і тепер він вже впритул до мене. - Але я розумію, що ти навмисно хочеш мене вибісити. Така твоя ціль. Але водночас ти мені подобаєшся і досить сильно.

- Бо натягнула на себе червону сексуальну сукню? - кривлюсь.

Така собі перспектива, подобатись лише у красивому одязі.

Мені б відступити від нього, але я продовжую стояти. Повітря між нами електризується, стає важко дихати. Не розумію, що відбувається. Адже ми ворогуємо і не повинні так дивитись одне на одного.

Та мій неслухняний погляд знову і знову зупиняється на його губах. Дуже цікаво, чи торкнуться вони мене ще раз. І чи хочу я цього?

- Бо ти оцінила мою бібліотеку, - нервово сміється.

- Що?

- Бібліотека у мансарді створена мною і мені сподобалось, як ти на неї відреагувала. Ти оцінила моє хобі, а я тоді вперше оцінив тебе як дівчину.

- Ніколи не думала, щоб завоювати серце чоловіка, треба сказати, які в нього гарні книги, - закочую очі, хочу все перевести в жарт, але Єгор не сміється. Він продовжує пожирати мене очима.

- Я хочу ще раз тебе поцілувати. Ти не проти? - запитує, як галантно з його сторони.

- Не варто нам цього робити, - шепочу ледь чутно, а сама думаю, що він може не послухатись і зробити по своєму.

- Чому? Боїшся закохатись у мене? - нервовий смішок. - Ми заручені, нам можна. І мені дуже сподобався смак твоїх губ.

- Невже ти думаєш, що зможеш покорити мене одним поцілунком? - хмурюсь, спостерігаючи як відстань між нашими губами зменшується. - Тобі прийдеться набагато більше постаратись, щоб завоювати моє серце. Я не наївна дівчинка і на один поцілунок не поведусь.

- Тоді тобі немає чого боятись. Ми просто поцілуємось, щоб задовільнити свої бажання. Я ж бачу, ти хочеш цього.

- Ти помиляєшся, я байдужа до твоїх губ.

- Справді? - посмішка.

- Сто відсотків.

- А я от на твої запав, здається.

- Це не мої проблеми.

- Твої, бо саме тебе я зараз поцілую.

Поки ми ведемо діалог, між нашими губами залишаються лічені міліметри. Я вже забула як дихати і лише чекаю його дій. Та злюсь, бо він не поспішає, наче навмисно збільшує напругу між нами.

А потім нарешті цілує ніжно і повітряно. Я зітхаю йому в рота і це стає каталізатором для заглиблення поцілунку. Єгор обіймає за талію, гладить долонею спину, а я тулюсь до його грудей і обвиваю руками шию. Насолоджуюсь миттю, забувши про все на світі. І не існує зараз тієї клятої угоди, і не потрібно нам примусово бути разом. В цю мить ми добровільно цілуємось і нам це подобається.

Нас переривають стуком в двері і в кімнату просовується руда голова Івана.

- Єгоре, я все розумію, не можеш насмакуватись своєю коханою, але ходімо до гостей, вас хочуть привітати.

- Ми зараз прийдемо, - неохоче відповідає наречений.

- Я чекаю, - сміється господар дому і зникає.

Єгор важко зітхає і знову хоче мене поцілувати, але я повертаюсь у реальність і відсторонююсь, розціпивши його руки на талії.

- Все, наша казкова мить закінчена, - промовляю сухо.

- А як же продовження?

- Продовження не буде. Це був лише поцілунок, нічого серйозного. Я ж тебе попереджала, що не закохуюсь після першого поцілунку.

- Це вже був другий і щось мені підказує, що ти готова і для третього.

Який нахабний. Думає захомутав у свої сіті. Та піддаватись його чарівній посмішці, що зараз грає га його губах, я не збираюсь. Мені не треба відволікатись від плану. Треба думати про втечу.

- Я вже шкодую, що дозволила себе цілувати, - фиркаю і обходжу його, прямую до дверей. - Ви чоловіки бачите інтерес до своєї персони там, де його нема. Ходімо, нас гості чекають.

Вискакую з кімнати, щоб опинитись якнайдалі від Єгора. Так, він вміє цілуватись і я б із задоволенням повторила. Але боюсь, що затягне і тоді я не зможу вирватись з пут почуттів.

Єгор слідує за мною, чую позаду його важкі кроки. Не оглядаюсь, не хочу, щоб він бачив моє почервоніле обличчя.

Як тільки з'являємось у залі переповненій людьми, усі погляди повертаються до нас. Занадто багато уваги, але нічого, ще не таке проходили.

Починаються привітання. Навіть не думала, що усі ці незнайомі мені люди можуть хотіти нам щастя і довгого сімейного життя. Я ввічливо відповідаю, потискаю руку кожному, ще й за одно знайомлюсь. Єгор стоїть поруч, мов кам'яна статуя. Він не посміхається і не говорить, просто ледь помітно киває на приємні слова.