Розділ 11

Єгор.

Невже я ревную? Не знаю, але те, що Макар і Діна проводять час разом, мене бісить. Як побачив, які вони веселі повернулись, хотів розірвати обох на місці.

- Якщо ти продовжуватимеш так поводитись, з цього нічого хорошого не буде, - занадто повчально промовляє брат.

Дивлюсь на нього здивовано. Це він мені вказує, як поводитись? Серйозно?

- То може ти перестанеш крутитись навколо моєї нареченої, - ричу на нього не стримуючи гніву.

Сьогодні я взагалі не в гуморі, а коли прийшов додому, а їх нема, ще більше настрій зіпсувався. Виходить, поки я пахаю на роботі, мій молодший вітряний братик вирішив розважати мою наречену. Занадто часто вони бувають разом, треба це зупиняти.

- Ми просто спілкуємось, - він відразу втрачає весь запал, навіть не посміхається. - Я знаю, що не маю на неї ніяких прав, але це не значить, що спілкуватись нам не можна. Мені з Діною цікаво, їй зі мною теж. А ти все одно її ігноруєш.

- Хочеш, щоб я більше приділяв їй уваги? Добре, ось завтра почну. Весела вечірка найкраще місце для зближення, правда Макаре?

- Тільки це для тебе буде все гра, - кривиться, не схвалює мого плану.

- Я вже сам не знаю, - важко зітхаю. - Через це весілля я постійно відчуваю скованість. Я наче сиджу на ланцюгу, де з одного кінця я, а з іншого Діна. Я знаю, що змушений жити з нею під одним дахом і цей факт лише відштовхує мене від неї. Я ж бачу, що вона непогана дівчина, навіть цікава, але нічого не можу з собою вдіяти.

- Якщо ви і далі будете в різних кутках будинку, нічого в майбутньому не зміниться, - Макар підходить до мене і по-батьківськи кладе руку на плече. Саме так колись робив тато і в цю мить брат сильно його нагадує. - Тобі треба пізнати її краще. Більше треба проводити часу разом. Спілкуватись. Навіть якщо ваша розмова переростає в сварку, продовжувати спілкування. А коли ти пізнаєш її краще, то зрозумієш, що доля тобі посміхнулась.

Я шоковано дивлюсь на Макара, котрий молодший від мене на три роки, а такі розумні речі говорить. Вперше від нього таке чую.

- Де дівся мій молодший брат шалапут? І коли це ти встиг подорослішати? - щиро запитую.

- Коли ти звалив на себе весь татів бізнес і перестав з'являтись вдома, - посміхається сумною посмішкою. - Ти забагато на себе береш. Розслабся. Дозволь собі хоч інколи робити помилки і шалені речі.

Я б хотів, але напруга глибоко засіла у м'язах і інколи здається, що я навіть сон контролюю. Думаю саме так, але говорю брату протилежне.

- Дякую за пораду. Обов’язково так зроблю.

Макар йде нагору, а я виходжу з будинку, щоб подихати свіжим повітрям. Вечір дуже холодний і здається навіть приморозок бере. Хоч надворі майже кінець березня, але цього зовсім не відчувається. Весна цього року пізня.

Потім я повертаюсь в кабінет і ще довго працюю, забувши про поради Макара.

Наступного ранку прокидаюсь досить пізно і вирішую не думати про роботу та про відкриття нового кафе. Мені справді треба відпочити, хоч на ці вихідні, бо в понеділок треба їхати у відрядження на відкриття.

Коли спускаюсь вниз, знову їх бачу разом. Макар і Діна сидять у їдальні та весело про щось спілкуються. Завмираю біля дверей і деякий час спостерігаю. Дівчина так легко поводиться поруч з моїм братом, наче вони найкращі друзі вже багато років.

І знову вона сьогодні у спортивному костюмі. Невже їй не хочеться одягти щось красиве, жіночне? Чи їй байдуже на свій вигляд? Вперше у житті зустрічаю дівчину, котра не намагається сподобатись навколишнім зовнішнім виглядом. Цікаво, це вона навмисно робить, чи їй справді не хвилює, що про неї думають?

- Доброго ранку, - заходжу в їдальню і кидаю на них байдужий погляд.

Діна не відповідає і навіть не дивиться на мене.

- Привіт, щось ти сьогодні пізно прокинувся, - говорить Макар попиваючи каву. - Я вже почав хвилюватись, чи не захворів бодай.

- Сьогодні вихідний, можу собі дозволити, - відповідаю різкіше, ніж збирався.

Макар розуміючи киває. Він вже звик до мого частого поганого настрою, тому навіть не звертає уваги, коли я ричу, чи підвищую голос. Його легкий характер дозволяє йому бути постійно веселим та іноді я навіть йому заздрю через це.

Наливаю собі кави і сідаю за стіл в стороні від інших. Помічаю, як атмосфера різко змінилась, легка розмова припинилась. Невже я їм заважаю? Така думка злить і хочеться взагалі їх розігнати по різних кімнатах.

- Ти вже підготувалась до сьогоднішньої вечірки? - цікавлюсь у нареченої.

Вона не відразу підносить на мене погляд, в якому читається незадоволення.

- А хіба потрібно якось особливо готуватись? - перепитує роздратовано.

- Я не знаю про всі ці ваші штучки, - вперше за весь час я ніяковію перед нею і не знаю, що відповісти.

Розумію, що чіпляюсь до неї дарма, тому більше нічого не кажу. Мовчки п'ю каву і слухаю, як поступово розмова між Макаром і Діною відновлюється. Він розповідає про якийсь фільм, в якому хоче взяти участь, а вона дуже уважно його слухає, наче їй цікаво. Ніколи не розумів цей захват брата. Бути актором це ж таке дужне бажання. Це не серйозно і ніякого стабільного майбутнього.

Допивши каву йду, набридло слухати, як Макар хоче вразити режисера своєю неперевершеною грою.

- Чекаю тебе у вітальні о другій дня, - говорю Діні, перш ніж покинути їдальню.

Вони і справді добре знайшли спільну мову. Таке відчуття, наче це не я маю стати її чоловіком, а мій молодший брат. Макар вміє знаходити з людьми спільну мову. А мені важко зближуватись, і спілкуватись я взагалі не люблю. В мене з друзів лише Іван і то не розумію, чому він досі мене терпить.

Замість того, щоб піти нагору, відправляюсь у кабінет і засідаю там за паперами на декілька годин.

Отямлююсь біля першої години і розумію, що треба поспішати, бо запізнюсь. Не хочу, щоб Діна вийшла у вітальню перша, бо саме я її хотів проконтролювати і в її очах не бажаю облажатись.