Розділ 10

Ми написали заяву.

Я думала, в мене трохи більше часу. Але Єгор наче опам'ятався і різко вирішив прискорити день весілля. Протягом тижня ніхто не згадував про цю подію, а зараз він ледве не планує як все має бути.

- Ось тобі картка, на ній достатньо грошей, щоб купити сукню за будь-яку ціну, - говорить чоловік і протягує мені шмат пластику.

Дивлюсь на картку наче на заразну.

- Мені не потрібні твої гроші, - фиркаю і збираюсь вийти з машини. Але Єгор вміло мене хапає за руку і тягне назад.

Гепаюсь на сидіння і ледь не врізаюсь йому в носа, бо Єгор нахилився занадто близько до мене.

- Не випендрюйся, бери, - говорить спокійно і не відводить від мене погляду. - Чи ти хочеш піти до вівтаря у спортивних штанах?

- А що, непогана ідея, - кривлюсь, але все ж таки забираю в нього картку. Бідний Єгор навіть не знає, куди я можу пустити його гроші. - Гості мали б про що говорити. Твоє весілля не забув би ніхто.

Єгор відпускає мене і сміється, відхиляється від мене. Його сміх живий і справжній, наче йому сподобались мої слова.

- Хотів би я не це глянути, - хмикає.

- Справді? - дивуюсь. - Я думала, тебе першого розірвало б від злості. Ти ж у нас такий правильний.

Єгор різко змінюється в обличчі, хмуриться.

- Комусь треба бути відповідальним, - говорить сухо і заводить мотор. - Виходь. Я поспішаю, в мене ще багато справ в офісі.

Я дивуюсь, як швидко він з веселого і приємного чоловіка перетворюється на холодного гівнюка.

Вискакую з машини, не сказавши йому ні слова. Нехай їде на свою роботу і не бісить. Колеса свистять і вже за мить на бруківці залишаються лише сліди від шин. І куди він так женеться, наче ошпарений?

Заходжу у будинок і біжу нагору. Вже біля дверей своєї кімнати зустрічаю сонного Макара.

- Привіт, - вітаюсь.

- Доброго ранку, - позіхає і тре очі.

Він лише у спортивних штанах з голим торсом. Мимоволі дивлюсь на його худорляву фігуру і відводжу погляд. Здається він вчора мене ніс на руках, а на вигляд і не скажеш, що він має стільки сили.

- Для когось він може добрий, а я вже у РАЦСі побувала, - жаліюсь Макару. - Тому ранок для мене поганенький.

- О, та невже? - підходить ближче і обіймає. - Вітаю. Чому це Єгор так швидко потягнув тебе туди? - сміється. - Невже злякався, що тебе може вкрасти вчорашній друг?

- Нащо ти розповів йому про Женю? - хмурюсь. Так і знала, що Макар не стримав язика. - Тепер Єгор вважає, що я гуляю.

- Бо мені не сподобалось, як він тебе обіймав, - вмить серйознішає, нахиляється, щоб глянути мені в очі. - Ти наречена мого брата, а той телепень не повинен крутитись навколо тебе.

- Яка різниця? - дивуюсь. - Єгору все одно на мене. Ти ж знаєш, що наші заручини це фальш. Він би тільки зрадів, якби я втекла з Женею.

- Зате мені не все одно, - спирається рукою до стіни, тим самим притиснувши мене до неї. - Ти мені подобаєшся і я не хочу, щоб ти зникла з нашої сім'ї.

О це так поворот. Як це розуміти?

- Що ти маєш на увазі під словом “подобаєшся”? - перепитую затамувавши подих. Ще не вистачало, щоб він щось відчував до мене. Ми ж просто друзі. Хіба ні?

Макар відскакує так різко, наче обпікся.

- Коротше, я дав зрозуміти Єгорові, що ти можеш цікавити чоловіків, - говорить червоніючи, відводить погляд. - І він пошкодує, якщо продовжуватиме поводитись як козел. Ти красива дівчина і я не розумію, чому Єгор відпирається. Він не знайде кращої дружини.

- Він не хоче мене, бо не він обирав. Його змушують. Як і мене. Тому я теж противлюсь. І навряд чи колись ми зможемо полюбити одне одного. Ми занадто різні.

- Я б тебе полюбив, - говорить серйозно.

Тепер червонію я аж до кінчиків волосся, а все тіло кидає в жар. Макар так дивиться на мене, наче вже зараз готовий зізнатись у кохані і це лякає. Згадую його слова в таксі, а потім те, що він мене ніс аж до самого ліжка.

- Дякую, що вчора заніс мене до кімнати, - тихо говорю. - Мені соромно, що я заснула так міцно. Навіть не сподівалась, що мене вирубить.

- Немає за що, - знизує плечима і відходить в сторону ванної кімнати. - Я доніс до будинку, далі тебе забрав в мене Єгор.

- Справді? А я не пам'ятаю.

- Не дивно, ти була не при собі, - розтягує губи у хитрій посмішці. - Татусем мене назвала.

- Ох, як мені соромно, - прикриваю обличчя руками, хочеться втекти і десь сховатись від усіх. - Я більше ніколи пити не буду.

- Не картай себе, - його голос знову веселий. - Ти навіть досить мила в такому стані. Ми гарно провели час, мені сподобалось. А от Єгору не дуже. Заборонив тебе водити у клуби.

- Він не має права щось мені забороняти, - прибираю руки з обличчя і суворо дивлюсь на Макара. - Якщо він думає, що зможе мене контролювати, то сильно помиляється.

- І я обожнюю в тобі цю рису, - підморгує. - Ти йому не догоджаєш, а Єгор звик, щоб все відбувалось, як хоче він. Мій брат ще поламає об тебе зубки. Так тримати.

- Дякую за підтримку.

На цьому ми розходимось. Макар іде у ванну кімнату, я зачиняюсь у своїй. Мені подобається з ним спілкуватись, ми наче на одній хвилі. Добре розуміємо одне одного. Тільки ось його слова про симпатію до мене, трохи насторожили. Не хочеться, щоб наша дружба розвалилась через непотрібні почуття. Буду надіятись, що мені просто здалось і він нічого такого не мав на увазі.

Поки переодягаюсь у легкий спортивний костюм, в якому полюбляю ходити у домі, до мене дзвонить Женя. Я не відповідаю, а він все надзвонює знову і знову. Оце причепився, невже не зрозуміло, що я не хочу з ним говорити? Женя починає мене дратувати. Вже десять раз пошкодувала, що тоді при втечі звернулась до нього. Цей чоловік не надійний і вдруге я такої помилки не зроблю.

Телефон нарешті замовкає, але через десять хвилин, як тільки я вмощуюсь з книгою в руках на ліжко, він знову оживає. Дратівливо беру гаджет, збираюсь відключити звук і бачу, що це тато. І що йому потрібно? Дуже дивно. За весь час, відколи я проживаю у домі Холодного, він ні разу не дзвонив. Може щось сталось?