Розділ 9

Єгор.

Терпіти не можу тих, хто п'є. Сам не вживаю взагалі і хочу, щоб поруч зі мною були лише тверезі люди. Але Макар вирішив мене позлити. Досить сам напився, то ще й наречену мою напоїв. Як тільки побачив, що він заносить її на руках у дім, мене аж пересмикнуло. Відразу хотілось забрати її від нього, що я і зробив.

Дівчина сопе, скрутившись на ліжку, а я дивлюсь на неї і важко зітхаю.

- От нещастя мале, - тихо говорю, хоч знаю, що вона мене не чує. - Ще мені клопоту з тобою не вистачало.

Вже збираюсь залишити кімнату, але помічаю блокнот на столику і ноги самі до нього йдуть. Цікаво, що вона в ньому записує. Може усі аркуші списані фразами, як сильно вона мене ненавидить. Цікаво було б почитати.

Беру блокнот і відкриваю на закладці. О, як цікаво.

- То ти, дівчинко, все ж таки вирішила від мене втекти, - посміхаюсь, читаючи план втечі. - Як мило. Все продумала, лише дати не написала.

А я недооцінив її. Думав, вона далі буде грати роль нещасної нареченої.

Якщо чесно, навіть трохи шкода, що її скоро тут не буде. Вона почала мені подобатись. Вчора я вперше відчув до неї симпатію. Не тоді, коли вона ввірвалась у мій кабінет, ні. А саме в ту мить, як я показав їй бібліотеку. Я побачив у ній захват і це втішило мене. Адже цю бібліотеку саме я облаштовував. Виходить, їй прийшло до душі те, що належить мені.

Потім за вечерею я довго спостерігав за нею. Всі ці її намагання вибісити мене, здавались досить кумедними. Вона кривлялась, а я зрозумів, що ці концерти лише для мене.

Отже, дівчина вирішила тікати, але не залишає надії, що я перший її кину. О ні, Діно, тепер я точно тебе не залишу. Ще навпаки, покажу наскільки я можу бути люб'язним, якщо захочу.

Хитро посміхаюсь, закриваю блокнот і залишаю кімнату.

Внизу мене чекає Макар і за виразом його обличчя розумію, що він бажає зі мною говорити. Тільки от я зараз не в настрої.

- Макаре, я не маю на тебе часу, - коротко говорю, пройшовши повз брата.

- Ти ні на кого не маєш часу, - кидає звинувачення в спину. - Ти навіть не уявляєш, яка в тебе чудова наречена. Діна хороша дівчина і дружиною буда доброю.

- Звідки тобі це відомо? - не витримую, щоб не відповісти, розвертаюсь. - Ти це зрозумів по тому, як вона весело провела з тобою час? До речі, ти винен, бо ти її напоїв.

- Вона пила як усі, просто напевно без звички рознесло.

- Ти рівняєш її до своїх друзів пияків, - кидаю звинувачення. - Не тягай її по клубах. Вона моя наречена, не твоя.

І нащо я це кажу? Діна все одно скоро втече, а я звільнюсь від шлюбу і отримаю частину бізнесу Володимира Івановича.

- Дівчині самотньо у цьому будинку, а сьогодні вона була радісною і щасливою, - хмуриться Макар.

Я ж бачу, що у нього симпатія до Діни, але закриваю на це очі. Яка мені різниця? Та якщо він продовжить з нею так веселитись, прийдеться поставити його на місце. Діна моя...поки що.

- То ти хочеш, щоб я подякував тобі? - піднімаю брови. - Гаразд, але на майбутнє не напружуйся. Я сам знайду, чим зайняти Діну. Все, Макаре, мені ще треба деякі документи перевірити.

Збираюсь зайти у кабінет, але брат знову мене зупиняє.

- Поки ти сохнеш на роботі, твою наречену можуть увести, - кидає мені в спину і я завмираю. - Сьогодні у клубі вона розмовляла з одним чоловіком. Сказала, що то її друг, але він торкався її зовсім не по-дружньому.

- І що ти цим хочеш сказати? - різко запитую, оглянувшись на брата. - Що Діна наставляє мені роги?

- Щоб були роги, треба мати хоча б стосунки, - сміється Макар, похитуючись на нетверезих ногах. – Вона поводилась відносно нього холодно. Але хто знає, у майбутньому все може змінитись.

- Тоді така моя доля, - слова вилітають якось роздратовано.

- Дивись, потім пошкодуєш, брате, - говорить занадто мудро, як для молодшого брата. - Її вкрадуть в тебе з-під носа, а ти навіть не помітиш, що втратив.

На жаль, я вже помітив її. І так, ця дівчина зовсім не така, як здавалась мені спочатку. Щось в ній є цікаве, не звичне для мене, дике. Хоч її поведінка і далі сильно бісить мене.

Залишаю Макара у вітальні і закриваюсь у кабінеті. Вже досить пізно, але спати не хочеться. Сідаю у крісло, кручусь на ньому, занурююсь у думки.

Цікаво, хто той чоловік, з котрим говорила Діна? Може це її спільник і він допомагає їй з планом втечі? Чи може між ними щось є і вони коханці? Ця думка мені не дуже подобається. Офіційно вона моя наречена і немає права водитись з кимось ще. Хоча, раніше мене це не хвилювало. А зараз хвилює. А якщо її побачать мої знайомі? Потім пліток буде більше, ніж треба.

Незадоволено стискаю губи і чухаю підборіддя. Щось з цим треба робити. Або нехай вже розриває заручини, або припинить зустрічі з підозрілими чоловіками. Треба з нею про це поговорити.

Раптом згадую, що ми досі не подали заяву у РАЦС. Підготовкою до весілля я поки що теж не займався, все чекав, коли все виясниться остаточно. Та й часу не було, строки відкриття нового кафе підтискають.

А може зробити це завтра? Забрати зранку дівчину і поїхати у РАЦС. Може тоді вона зрозуміє, що я не збираюсь відступати і зрештою прискорить день втечі.

Наступного дня, замість того, щоб їхати в офіс, йду до Діни. Довго змушений стукати в двері, поки вона не відчиняє.

- Що таке? - здивовано округлює на мене очі.

Вона досі у вчорашньому одязі, напевно, як я її залишив, так вона й проспала цілу ніч. Волосся скуйовджене, повисмикувалось з резинки, обличчя припухле. І від неї досить добре пахне вчорашньою випивкою. Та навіть увесь її жахливий вигляд не відштовхує мене. Навпаки, здається зараз досить милою. Боже, вона справді почала мені подобатись.

- Приводь себе до ладу і спускайся вниз, я тебе там буду чекати, - говорю командним тоном, щоб не розслаблялась. - І поквапся, я не люблю, коли довго збираються.

- Що це все значить? - хмуриться і забирає пасмо волосся з обличчя. - Куди це я маю йти? Нічого не розумію.