Розділ 5

Єгор.

У мене зараз дуже важкий період. Батько помер так несподівано і ми були шоковані цією втратою. Серцевий напад трапився вдома, він якраз працював у своєму кабінеті. Мама знайшла його сидячим, голова опущена на стіл.

Не думав я, що так швидко прийдеться брати на себе відповідальність за бізнес. Я був лише помічником років п'ять і був впевнений, що ще довго буду лише допомагати. Та батько помер і всі справи перейшли до мене. Тепер проходиться у всьому розбиратись, працювати понаднормово, щоб не зробити помилку і втримати все на плаву.

Та на нещастя на голову впала ще ця дівка. Бісить страшенно, але нічого не можу вдіяти. Коли дізнався про договір, злий був несамовито. Це ж треба було таке придумати, одружити дітей проти їхньої волі. І от нащо мені ця дружина взагалі? Я планував до тридцяти п'яти навіть не думати про шлюб. Але тепер мушу виконати угоду, інакше втрачу половину мережі кафе. А я не можу цього допустити, батько вклав у цю справу пів життя, працював без вихідних, майже ніколи не бував вдома. Я мушу зберегти його бізнес.

Зранку збираюсь в офіс. Одягаюсь і виходжу з кімнати. Проходжу повз двері, де оселилась небажана наречена, на мить зупиняюсь, прислухаюсь. І що я хочу почути? Це дівчисько напевно спить і бачить десяті сни. Про що їй турбуватись?

І нащо я взагалі про неї зараз думаю? Було б добре взагалі ніколи не перетинатись.

На кухні пахне кавою і яєчнею. Мама, як завжди, вже не спить. Вона й раніше прокидалась найперша, готувала усім сніданок, а після смерті батька, здається взагалі перестала спати.

- Доброго ранку, - підходжу до неї, цілую у скроню.

Беру шматок хліба, зверху сир. На ходу запиваю кавою.

- Сину, сядь нормально поїш, не будь, як твій батько, - промовляє і трішки кривить губи.

Згадувати тата їй ще важко. Вони дуже любили одне одного.

- Ніколи, маю багато справ.

- Тобі треба більше відпочивати, інакше заженеш себе, - підходить, кладе руку на плече. - Приділяй більше часу особистому життю. В офісі є кому виконувати роботу.

Тільки я поки що нікому не довіряю. Я сам все маю перевіряти і бути в курсі усіх справ. Ще й нове кафе скоро відкривати. Не можна пустити все самоплив.

- У мене немає особистого життя, - говорю їй зовсім не те, що подумав.

Знову п'ю каву. Гаряча, трішки обпікаю язик.

- То скоро буде, - мама хитро посміхається і відступає. Кладе чашку у посудомийну машину. - Не забувай, в тебе є наречена і їй треба приділяти увагу. Вона скоро буде твоєю дружиною і не можна, щоб вона почувалась самотньою в нашому домі.

Від її слів кривлюсь гірше, ніж від гарячої кави. Теж мені придумали. Наче я зобов'язаний з нею панькатись.

- Я наречену собі не замовляв і розважати її не збираюсь, - відповідаю різкіше, ніж збирався. - Батько наче познущався з мене. От що він цим хотів довести?

- Вони з Володимиром були дуже хорошими друзями, - знизує плечима мама. - Напевно хотіли, щоб наші сім'ї об'єднались.

- Сміхота та й годі, - фиркаю і йду до виходу. Обертаюсь. - А з Діною спілкуйся сама. Я її навіть бачити не хочу.

В офіс їду злий. Вчорашня розмова з дівкою трохи зайшла не туди. Я думав, вона погодиться з радістю на пропозицію. Хоч на якусь. А вона відморозилась. І втікати не хоче, і домовлятись не поспішає.

З її сестрою було легше. Як тільки виплив договір, я все добре обдумав і зустрівся з Ларою. Ми з нею не те щоб були друзями, але спілкувались добре. Вона була дуже засмучена, їй не хотілось цього весілля, як і мені. І на скільки я знаю, в неї був хлопець. Та ситуація скувала нас обох. Я запропонував їй одружитись, але жити в роздільних кімнатах. Вона наче спочатку погодилась. Лара красуня, тендітна, вихована, з вищою освітою. Я навіть не був проти такої дружини, з нею не соромно показатись людям. Але щось пішло не так. Вона зникла, а потім мені сказали, що вона пішла у монастир. Я думав це жарт, поки сам не переконався. І всі мої плани було зіпсовано.

А потім незрозуміло звідки з'явилась Діна. Володимир влаштував вечірку в честь повернення доньки. Виявляється, у нього була ще старша дитина, яка все життя проживала з бабусею. І про яку я взагалі нічого не знав.

Діна протилежність Ларі. Хоч вона і симпатична, але в неї ніяких манер, рот її не закривається і часто вона говорить не те, що потрібно. І одягається жахливо. Відразу видно, що виросла у богом забутому місці. Вона ще й не розумна, інша вже б давно вибрала для себе найвигіднішу позицію. А ця наче баран, не поступається і щось хоче довести. От як з нею спілкуватись? Як її показувати знайомим? Жах.

- Я чув в тебе вчора були заручини, - лунає з динаміка телефона голос мого найкращого і єдиного друга Івана. Я якраз припаркувався біля офісу і збирався виходити, як бачу він дзвонить. - Що за таємниці? Чому я нічого не знав? І дізнаюсь останнім?

Дивно не те, що він не знав, а те, хто йому вже розповів? Я не розповсюджувався, бо тут немає чим гордитись. Сподівався якнайдовше приховувати наречену, поки не зрозумію, що з нею робити. Але люди язикаті і все у секреті неможливо втримати.

- Це не так вже й важливо, - знецінюю ситуацію. - Нічого особливого, приїхав до неї, подарував обручку і забрав до себе додому. Навіть немає що розповідати.

- Ти що смієшся з мене? - друг обурений і це не дивно. - Ти збираєшся одружитись, дівчина навіть живе у тебе, а я навіть її ще не бачив. Ти не друг, якщо не познайомиш. І коли ти встиг? Я думав, ти постійно працюєш.

- Якось так вийшло, - скрегочу зубами. На щастя, сім'я Івана не з кола моїх батьків і він не знає усіх нюансів. - Все трапилось спонтанно і несподівано навіть для мене.

- Вона залетіла від тебе? - я прямо відчуваю, як він затамовує подих.

- Ні, Іване, я з нею навіть ще не спав, - хмикаю. - Просто так трапилось, що ми скоро одружимось.

- О, я вже хочу з нею познайомитись, - зітхає. - Що там за принцеса така? Все, вирішено. На цих вихідних збираємось в мене у заміському будинку. Відпочинемо, познайомимось. І навіть не заперечуй, я відмов не приймаю.