Розділ 4

- А ти скандалістка, - говорить Єгор, кермуючи машиною і зиркаючи на мене крізь дзеркало заднього виду.

- А хіба я сказала не правду? - обурююсь, соплю дуже голосно.

Поруч зі мною сміється Макар, та я на нього зараз не звертаю уваги.

- Доню, мені шкода, що виросла без батька, - повертається до мене Світлана на передньому сидінні. - Але він все одно тебе любить. Не треба його звинувачувати.

- Звичайно любить, - фиркаю. Хоч оце її “доню” гріє душу, бо саме так кликала мене бабуся. - Саме тому він зараз видає мене заміж за вашого сина через якусь нещасну угоду. Боїться втратити частину бізнесу. Гроші він свої любить.

- Інколи чоловіки коять великі дурниці, - зітхає приречено жінка.

- Дуже часто, - поправляю її.

Я розумію, що вона теж незадоволена тією угодою. Але зараз усім керує Єгор і все залежить лише від його рішення. Отже, він такий самий як і мій батько. Готовий мене терпіти, але свій бізнес не втратить.

- Я взагалі в шоці. Про що наші батьки думали, коли складали цю угоду? Вони наче навмисно вирішили спаскудити життя дітям. Теж мені розумники. Краще б зі своїм життям розібрались.

- Мовчи, мовчи, - ричить Єгор. - Я не хочу тебе слухати.

- А доведеться, і ми з тобою не одружені, щоб мені вказувати. Чому не відмовився від весілля? Боїшся втратити частину бізнесу?

- А ти б цього хотіла, так? - обертається, пропалює швидким поглядом. - Для того і вдяглась наче безхатько. Думала, цей цирк мене злякає? Помиляєшся, дівчинко. Твої дитячі забавки навіть смішні.

Он як розійшовся. А вдома був такий чемний і мовчазний.

- Годі, заспокойтесь, - кричить на нас Світлана. - Ця угода усім поперек горла. Але треба якось тримати себе в руках. Ви зараз схожі на подружжя, котре роками разом і ненавидить одне одного.

- Нехай сваряться, мамо, - сміється Макар. Добре хоч йому весело. - Вони такі кумедні. І мені подобається Діна, вона може дати відсіч моєму брату снобу.

- То може сам з нею і одружишся? - гримає старший.

- Можу замінити тебе, я не проти, - Макар розглядає мене оцінюючим поглядом і загадково посміхається.

Не зрозуміло, чи він зараз жартує, чи говорить правду. Вперше почуваюсь поруч з ним не зручно і відсовуюсь. Крізь дзеркало ловлю проникливий погляд Єгора. Ми дивимось одне на одного лише мить, а потім розвертаємось у різні сторони.

Більше я не дивлюсь вперед, щоб зайвий раз не зустрічатись з темними холодними очима.

Будинок Холодного нічим не поступається будинку мого батька, такий же великий і красивий. Звичайно, у вечірніх сутінках розгледіти щось важко, але я впевнена, тут є на що подивитись.

Заходимо всередину і розповзаємось по просторій вітальні. Ще б пів року тому я б охала та ахала від краси і багатства інтер'єру. Але зараз мене не вражає, бо знаю, чим цей весь достаток мені обходиться. Свободою. І я не впевнена, що зможу вибратись звідси. Єгор виявляється не такий простий і грати його почуттями так легко не вдасться. Він ще мене може змусити відмовитись від весілля.

- На добраніч, молодята, - сміється Макар і поспішає на сходи, підморгнувши мені на останок.

Проводжаю його поглядом. З Макаром легше. Він веселий і з радістю йде на контакт. Може з ним здружитись? Буде мені підтримка. Побачу, як буде далі.

- Ходімо, Діно, я покажу тобі твою кімнату, - торкається мого плеча Світлана.

Ця жінка дуже мила, навіть нема бажання відповідати різко.

- Дякую, - все, що видавлюю з себе.

Перш ніж піти за Світланою, оглядаюсь. Шукаю Єгора, але його ніде нема. Навіть не помітила, як він зник.

Йдемо нагору і Світлана заводить мене в одну з кімнат, вмикає світло. Простора, з широким ліжком і великою шафою, на підлозі м'який круглий килим. Задоволено по ньому проходжусь, вминаю пальці у між довгі ворсинки. Хоч якась радість.

- Облаштовуйся, - чую позаду голос жінки. - В шафі є постільна білизна, рушники, халат. Лише в чому ти будеш спати? Можу знайти щось у себе, поки ти не забрала речі з дому.

- Хто ж знав, що ваш син такий імпульсивний, - повертаюсь до неї. - Я навіть не встигла підготувати багаж.

- Він просто хотів уникнути скандалу, - ніяковіє Світлана. Їй хочеться його захистити і це зрозуміло, це її дитина.

- А йому яка різниця? - дивуюсь. - Це я зі своїм батьком сперечалась. Зазвичай люди люблять такі шоу.

- Але не Єгор, - мотає головою. - Він взагалі не прихильник сварок. Завжди говорить, що лише розмовами і взаєморозумінням можна вирішити конфлікт.

- Тільки ось мій з ним конфлікт розмовами не вирішити.

- Я зараз принесу тобі щось переодягнутись, - різко змінює тему і виходить.

Зітхаю і підходжу до ліжка, падаю на м'яку поверхню обличчям вниз. В голові ще трохи шумить, але та легкість зникла, котру я відчувала від випитого алкоголю.

Сама довго не залишаюсь, через хвилин десять повертається Світлана і кладе біля мене щось блакитне.

- Ось, це моя нічна сорочка, колись дуже давно купувала, але ні разу не одягнула. Вона повинна підійти тобі, - сміється. - Раніше я була набагато стрункішою, ніж зараз.

Сідаю і беру в руки сорочку. М'яка і приємна на дотик.

- Ви маєте гармонійний вигляд, - хочеться зробити їй комплімент, але не впевнена, що щось правильне кажу. - І ви здаєтесь хорошою жінкою. Мені поруч з вами спокійно.

- Я рада. Не хочеться, щоб чужа дитина була нещасна у моєму домі.

Щасливою я тут теж не буду, хочеться сказати, але прикушую язика. Нехай вже цей вечір завершиться спокійно і ніхто ні на кого не буде ображатись.

Настає пауза. Світлана напевно не знає що ще сказати, а я чекаю, коли вона піде і залишить мене саму.

- Тобі показати де знаходиться ванна кімната, чи ти знайдеш сама? - переминається з ноги на ногу.

- Я розберусь, - сухо відповідаю.

- Тоді я піду, - підходить до дверей, відчиняє їх. - На добраніч, Діно. Ванна кімната в кінці коридору.