Розділ 3

Наступного дня до кімнати заходить Марго з пакунком у руках.

- Я принесла тобі сукню, - посміхається фальшиво. - Сьогодні ти маєш мати гарний вигляд.

- Яка турбота з вашої сторони, - бурмочу, навіть не дивлячись в її сторону.

Лежу на ліжку з книгою в руці. Тут більше нічого немає робити, як читати. Хоч якось скорочую час ув'язнення.

- Я справді за тебе хвилююсь, ти ж моя падчерка, - голосок її стає такий лагідний, що аж верне. Кому вона це втирає? Ніколи не повірю.

- От скажіть, чия була ідея втекти в монастир? Хто спланував втечу? Ось не повірю, що двадцятилітня дівчина сама таке придумала.

Сідаю і різко закриваю книгу, через що роздається гучний звук. Уважно спостерігаю за блідим обличчям мачухи. Марго нервово кліпає, губи стискає у тонку лінію. Вона більше не посміхається.

- Не знаю, що ти вигадуєш, - смикає головою, через що тонке біле волосся прикриває пів обличчя.

Вона дуже красива як на свої сорок, чи скільки їй там. Тонкі неспрацьовані пальці забирають пасмо за вухо. Довгі червоні нігті різко контрастують з білою шкірою. Ця жінка ніколи не знала проблем і труднощів з грошима, вона жила, як у бога за пазухою. І я дуже зла на неї, бо вона зайняла місце мами і змусила забути про мене батька.

- А тут не потрібно бути детективом, щоб зрозуміти, що любляча матуся сховала доню від небажаного шлюбу, - підводжусь, стаю майже впритул до неї і чітко відчуваю, як вона напружується. - Вигадали монастир, а насправді Лара може бути де завгодно. Може вона прямо зараз загоряє десь у теплих краях. Цікаво, тато в курсі?

- Що б ти не говорила, він все одно тобі не повірить, - шипить на мене і відступає. Сама хотіла відійти, бо запах її парфумів душить. Жахливий аромат. - Ти хитре дівчисько, вигадаєш будь-що, щоб уникнути заміжжя. Не розумію, чого ти пручаєшся. Тобі буде забезпечене майбутнє, ні в чому не будеш потребувати. Невже тобі подобається жити у старій хатинці своєї бабусі?

- А чому ж ваша донька відмовилась від такого щастя?

Марго різко розвертається і поспішає до дверей, але біля входу зупиняється і обертається до мене.

- Ти не мама і ти не знаєш, як це дивитись, коли твоя дитина плаче кожного дня. Вона не хотіла виходити за Єгора, вона кохала іншого. І як би я не вмовляла, вона казала, що не зможе жити у тому будинку, сказала, що щось собі зробить. За місяць схудла на п'ять кілограмів. Я злякалась. Навіть великі гроші не варті того, щоб втратити дитину. Твій батько впертий і самовпевнений. Він не хоче втрачати частину бізнесу. Для нього його робота завжди була на першому місці. Хіба можна мене звинувачувати в тому, що я люблю свою дочку?

- Думаю, ви зробили правильно, - спокійно відповідаю. - Ларі пощастило, що її мама поруч і піклується про неї.

Я навіть трохи заздрю сестрі у цьому плані. Я зайняла місце Лари, бо про неї є кому піклуватись.

- Дякую за розуміння і вибач, що так вийшло. Єгор не поганий, а ти кмітлива і думаю, зможеш знайти з ним спільну мову.

- Неодмінно, - хижо посміхаюсь.

Марго залишає мене. А я вперше за пів року думаю про неї в хорошому світлі. Марго не така вже й погана, коли діло йде про рідну дитину.

Важко зітхаю і підходжу до пакунка, котрий мачуха залишила на ліжку. Розпаковую і бачу ніжно рожеву сукню. Вона знущається? Хіба я ношу рожеве? Цей колір для блондинок, саме її дочці ця сукня б підійшла.

Не можу терпіти усі відтінки рожевого. Ну все, симпатія до Марго вмить зникає. Кидаю сукню у куток і гепаюсь на ліжко. Беру книгу, намагаюсь читати, але думки, що життя котиться у прірву, не покидають мене.

Чи знайду я спільну мову з Єгором? Подивимось. Все більше мені імпонує пропозиція батька довести нареченого до сказу. Щоб сам втік від мене, якщо я не можу це зробити.

Посміхаюсь сама собі. Це буде нелегко. І взагалі, я дуже хороша дівчина і пакостями не займаюсь. Але якщо притисне...

Як то говориться, якщо звіра загнати у куток, він на все здатен. Навіть якщо цей звір - самотнє кошеня.

До вечора я нічого не роблю. Продовжую лежати з книгою, намагаюсь забути, що скоро приїде мій наречений.

Коли знову до мене заходить Марго і говорить, що час одягатись, я ігнорую її. Ту сукню я навіть в руки не візьму. Якщо вже показувати зуби, то починати потрібно зараз.

Натягаю на себе спортивні штани і тепле худі більшого розміру ніж потрібно. Волосся не розчісую, просто заплітаю у хвіст і накидаю на голову капюшон. Зручно і тепло, нехай спробують мені щось сказати.

Рівно о сьомій до мене заходить тато.

- Що це на тобі? - дивується, оглядаючи з ніг до голови. - Діно, на кого ти схожа? Швидко переодягнися, Єгор вже чекає тебе у вітальні.

- Я схожа на дівчину, котра сильно хоче не сподобатись нареченому, - вперто піднімаю підборіддя і впираю руки в боки. - І саме в такому вигляді я спущусь вниз за власною волею. Інакше будеш мене тягти силоміць. І Єгор зрозуміє, що дуже близька та мить, коли угода розірветься з твоєї сторони.

Тато хмикає і потирає борідку.

- Вирішила діяти прямо зараз? - чую похвалу в його голосі. - Молодець. Моя дівчинка. Я знав, що ти мене не підведеш. Вся в маму, вперта і цілеспрямована.

- Моя цілеспрямованість вимушена, бо вибору в мене нема.

- Не перебільшуй, - змахує рукою. - Заміжжя з Єгором не така вже катастрофа. Він гарний чоловік, серйозний, а зараз керує бізнесом батька. Ти б жила в достатку і нічого не потребувала.

- Ви з Марго змовились? Повторюєте одне одного, - фиркаю і прямую до дверей. - Ходімо вже, нас гості чекають.

Спускаюсь сходами на перший поверх. Першою мене помічає Марго і блідне. Звичайно вона шокована, адже думала, що я одягну її рожеву сукню.

Потім до мене розвертається Єгор і я завмираю на останніх сходинках. Від його холодного погляду пробирає морозом.

Високий і широкоплечий, одягнений у чорний костюм з краваткою на шиї. Волосся темне мов ніч, акуратно зачесане. Обличчя хоч і привабливе, але його кам'яний вираз відкидає будь-яке бажання дивитись на нього.