Розділ 2

В машині їдуть п'ятеро. Попереду водій і мій тато. Позаду два здоровані, а посередині я. Вони настільки широкі, що я затиснута і ледве можу поворухнутись.

- Цікаво, а до вінця теж будуть вести твої бовдури? - шиплю до батька.

- Обережно, ці бовдури можуть образитись, - оглядається на мене.

Відчуваю, як той що справа впивається ліктем в ребро, в знак незадоволення моїми словами.

- І що вони зроблять, поб'ють мене? - хмикаю.

Поводжусь легковажно, хоч насправді я трохи знервована. Боюсь уявити, що буде далі.

Тато знову на мене дивиться.

- Діно, твої витівки нічого не дадуть. Твоє заміжжя з Єгорем не обговорюється.

- Тільки є одне «але», мене забули запитати, - злюсь і штовхаю велетнів. Вони косяться на мене, але нічого не роблять. Напевно їм заборонено мене чіпати. Довбні. - Невже це настільки необхідно? Невже Єгору потрібна дружина, яка не хоче з ним жити?

Не розумію всією цієї катавасії.

- Вдома поговоримо. Я тобі все поясню.

Тато відвертається, а я дивуюсь, бо вчора він нічого пояснювати не хотів. Просто поставив перед фактом. Можливо не сподівався на такий опір. Може думав, що я змирюсь з долею. Але не на ту натрапив. Я схожа на маму, так мені бабуся розповідала, і я не буду миритись, коли моє життя хочуть спаскудити.

- З нетерпінням чекаю послухати твої доводи, - бурмочу.

Тато нічого більше не відповідає і решту шляху ми мовчимо. Я сподіваюсь, що він все пояснить, бо не можу зрозуміти, як можна силоміць видати дочку заміж. Якби ж мама все це бачила, вона б вмерла вдруге.

А він же любив її, я знаю. Хоч бабуся терпіти його не могла, але розповідала, що в них з мамою було шалене кохання. Тоді ще тато не був такий багатий і думаю, характер теж був у нього поблажливіший. Та доля не дала їм жити довго і щасливо. Мама померла, коли мені було два, просто заснула і не прокинулась. Тато відвіз мене до бабусі на деякий час, а вийшло, що назавжди. Здавалось з часом навіть забув про моє існування. А може просто не хотів, щоб я нагадувала про померлу дружину.

Він одружився вдруге, з Марго, і та йому народила Лару. Нова кохана дружина, ще одне миле дитя.

І коли пів року тому він з'явився на порозі будинку моєї бабусі, де я вже проживала сама, здивуванню не було меж. Я зраділа, що в моєму житті знову з'явилась сім'я, а тепер розумію, що зарано тішилась.

По проїзду додому, тато веде мене відразу у свій кабінет. Бовдури залишаються у вітальні. Невже моя охорона? А це вже серйозно, значить мене ніхто не збирається відпускати.

Кабінет просторий і весь у темних відтінках. Майже вся стіна закладена шафами з книгами. Тато любить читати і я теж. Часто сюди приходила, брала щось цікавеньке.

- Сідай, в ногах правди нема, - говорить тато і киває на м'яке крісло, котре стоїть поруч зі скляним столиком.

- Я постою, - вперто відмовляю і цим хочу показати, як сильно я незадоволена.

- Як хочеш, - посміхається, обходить свій робочий стіл і вмощується у шкіряне чорне крісло з широкою спинкою. Впевнена, на ньому дуже зручно сидіти. - Розмова буде довгою.

Його слова мене зацікавлюють. Уявлення не маю, що він може сказати на виправдання своєму вчинку. Мало статись щось дуже серйозне і безповоротне, щоб змусити дочку виходити заміж майже за незнайомця. Про що тут думати, я з тим Єгором ні разу навіть не розмовляла.

Переминаючись з ноги на ногу, я все ж таки вирішую прислухатись і сідаю у вказане місце.

- Ми з Яриком товаришували з юних літ, - важко зітхає і прикриває очі, згадуючи минуле. - На жаль ти його не бачила, він помер понад пів року тому. Але він був хорошою людиною, доброзичливим і привітним. Навіть не знаю, в кого вдався Єгор, це його протилежність.

- Не розумію, нащо мені слухати про батька Єгора, - дратуюсь, бо хочу відповідей негайно.

- Бо саме через нього і через мене ти втрапила у цю ситуацію, - тато зупиняє на мені проникливий погляд. Коли він так дивиться, здається, наче бачить тебе наскрізь, але це не так. Він взагалі мене не знає. - Близько двадцяти років тому ми з ним були не розлий вода. Дружили сім'ями, допомагали один одному в роботі.

- Дуже цікаво, у тебе тоді вже була нова гарненька дружина, - фиркаю і схрещую руки на грудях.

Мені неприємно таке слухати, бо саме в той час я маленькою дівчинкою жила лише з бабусею, не розуміючи, що сім'ї в мене більше нема.

- Ти хочеш знати причину? Чи мені відправити тебе у мансарду без пояснень? - хмуриться тато, незадоволений, що я його перебиваю. - Я говоритиму лише раз, вдруге не повторюватиму.

Мовчки дивлюсь на нього, навіть не кліпаю. Гаразд, більше не промовлю ні слова.

- Тоді ми ще не були успішними бізнесменами, - продовжує, закочуючи очі і змахуючи рукою. - Ярик тільки-но відкрив своє перше кафе, взявши гроші у кредит. Я мав невеличкий магазин техніки, більше вжитої ніж нової. Ми були молоді, амбіційні, - він мрійливо посміхається, згадуючи минуле, а у мене чешеться язик його повернути в реальність і вже нарешті розказати те, що хочу знати. - Важке було життя, починати все спочатку. Нікому було допомогти.

Він замовкає, дивиться на мене, я на нього.

- А я тут при чому? - не витримую.

Він наче навмисно тягне час, хоче ще гірше мене роздратувати.

- Ти ні при чому, - хмуриться. - Не ти мала вийти заміж за Єгора, а Лара.

- То це правда, - округлюю очі. - Женя мені казав, що готувалось весілля для Лари. Не розумію, чому тоді на її місці опинилась я?

- Бо Лара втекла у монастир, - говорить таким тоном, наче я не розумна і до мене туго доходить. - Ти ж знаєш, що наша Лара вирішила присвятити життя молитвам.

Тато кривиться, йому не подобається вся ця ситуація з сестрою.

- Не наша, а твоя, - поправляю його. - Я її навіть не знаю.

- Хай там як, вона твоя сестра, - говорить сухо, робить паузу, а потім продовжує. - Коли вона народилась, ми з Яриком святкували декілька днів. Не буду приховувати, ми напились мов чорти, а коли трохи протверезіли, то нам спала на думку чудова ідея. Так ми тоді вважали, - хмикає, відводить погляд. - Ми вирішили скласти угоду, що наші діти мають побратись. Так би мовити, об'єднати таким чином наші сім'ї. Нотаріус оформив документи і ми все підписали. Кожен взяв екземпляр собі. З часом про цю угоду забули і лише коли помер Ярик, передивлялись усі його документи і натрапили на цей.