7 Глава

Ліля
Кажуть, усе погане треба залишати в старому році. Образи — теж.
Саме тому, коли до Нового року лишається десять хвилин, я прошу в Діми телефон. Ми вже на даху будинку — в його скляному оазисі, де є лише диван і ялинка, що тихо мерехтить вогниками.
Діма ніжно тримає мене в обіймах і цілує в маківку.

— Ти впевнена? — питає.
Я мовчки киваю.
І наступної миті, не вагаючись, набираю номер мами.

— Мамо...
— Доню! Ох, доню… Ти де? Що з тобою? Що ти наробила?!
Її голос тремтить. Вона хвилюється. Але — за мене? Чи більше за те, що я не стала дружиною Григорія Абраменка?

— Пробач мені… І передай вибачення Гриші. Але… це було неправильно — погоджуватись на шлюб лише заради вашого з татом спокою. І задля батьків Гриші.
— Але ж він кохає тебе, Лілю…
— А я — ні. Як він?

— Батько розлючений. Твої "не дісталися" родичі — теж. Гриша напився, заснув на дивані в твоїй кімнаті, обіймаючи твою подушку… Мені його шкода.
— Мені теж. Але краще так, мамо. Краще зараз.

— З тобою все буде гаразд, доню?
— Тепер — так. З прийдешнім Новим роком, матусю.
— І тебе, доню.

Я вимикаю телефон і повертаю його Дімі.

— Все добре? — тихо запитує він.
— Так…
Мені шкода Григорія. Але я вірю: він ще буде щасливим. Просто — не зі мною.

Діма простягає мені келих із шампанським.
— Тримай.

Ми починаємо рахувати:
— Десять, дев’ять, вісім…

І от — нуль.
Небо вибухає барвами салютів, вітання линуть із кожного вікна, м’яко падає сніг…
Усі щасливі. І я — теж. Вперше — по-справжньому.

Ми з Дімою підіймаємо келихи, робимо кілька ковтків. А тоді він нахиляється й ніжно цілує мене в губи.

— З Новим роком, Лілю. З новим щастям. Ти — моє щастя. Залишайся зі мною… назавжди. Я хочу зустрічати кожен новий рік лише з тобою.

— Дімо…
— Я по-справжньому закохався в тебе. Наречена-втікачка, — посміхається він, притуляючи лоб до мого. Я заплющую очі — тепло… затишно… надійно.

— Дімо… Ти мене не знаєш
— Дай мені шанс. Я доведу, що зможу зробити тебе найщасливішою жінкою. І впізнати. 

— У тебе вже є цей шанс. Бо я… я не хочу більше нікуди тікати. Здається, я теж закохалася в тебе.

Діма дивиться мені в очі. Його погляд теплий, спокійний, але водночас наповнений вогнем, що зігріває десь глибоко всередині.

Його пальці ковзають по моїй щоці, губи наближаються… і ми знову зливаємось у поцілунку. Теплому, глибокому, щирому — як обітниця.

Цей поцілунок — не просто мить. Це моя мовчазна згода залишитися поруч. Це — «я з тобою», без слів.
Вогні салютів відбиваються у склі навколо нас, сніг лягає на дах, але ми цього не помічаємо. У цю мить є тільки ми. Я відчуваю, як б’ється його серце — рівно, впевнено, як моє власне. 

Це найкращий Новий рік.
Бо вперше я зустрічаю його не просто з мріями — а з кимось, хто вже став частиною мого життя.

От і закінчилася ця маленька новорічна історія) Вона взвгвлі зявилася поза планом, але я не шкодую. На нововий рік всім хочеться тепла та дива. 

Але судити вам, моїм читачам, чи вам їх вистачило) 

Це я зрозумію по відгукам та вподобайкам.

А ще мої любі читачі!

Хочу привітатиз прийдешнім Новим роком! Нехай рік Коня принесе довгоочікуваний мир і впевненість у завтрашньому дні. Бажаю, щоб слова "спокій" і "безпека" знову стали звичними, а не бажаними. Хай новий рік стане часом зцілення – для людей, міст і всієї країни. Нехай у кожному домі буде світло надії.