5 Глава

Ліля

Дмитро залишає автомобіль на парковці, і ми швидко заходимо в перший під’їзд — вітер із кожною хвилиною стає дедалі сильнішим, таким, що щоки вже червоніють і печуть від холоду.

Він ввічливо вітається з консьєржкою та бажає гарних прийдешніх свят.
Вона не ставить зайвих запитань, коли бачить поруч із ним дівчину-наречену. Мабуть звикла до всякого на цій роботі. 
Особливо тоді, коли я дозволяю Дімі стиснути мою ліву долоньку.

Ми підходимо до ліфта. Двері роз’їжджаються — і з кабіни вибігає щаслива малеча з подарунковими пакетами. Мабуть, там повно солодощів. Поруч із ними — такі ж щасливі батьки.

Діти галасують. Дві дівчинки років п’яти — у смішних шапках із помпонами — і троє хлопчиків.
— Бажаємо щасливого Нового року, пані та пане!
— І вам щасливого Нового року, — відповідаємо ми одночасно. 

Їхні батьки усміхаються, теж бажають гарних свят і виходять услід за дітьми.
І я раптом усвідомлюю: сьогодні його сусідам точно буде про що поговорити, мабуть. 

Двері ліфта зачиняються. Ми залишаємося наодинці.
І я… сама притискаюся до Дмитра, утикаючись носиком у його шию.

— Лілю… — він обіймає мене ще міцніше, ніби боїться відпустити.

Він казав, що не хоче мене відпускати?
А я й не піду нікуди. Навіть якщо прожене.

Цей Новий рік ми зустрінемо разом — за будь-яких обставин. Нехай знає.
Лілія Власенко — ще та вперта жінка.

Хоч мені лише двадцять п’ять років…

Ліфт м’яко смикається й повзе вгору. Кілька секунд тиші здаються надто гучними — я чую його подих, відчуваю тепло крізь куртку.

Дмитро обережно проводить рукою по моїй спині — заспокійливо, майже несміливо. Ніби питає дозволу.
А я мовчу. Моє мовчання — це «так».

— Ти замерзла? — тихо питає він, нахиляючись ближче.
— Ні, — шепочу. — Мені тепло.

Ліфт зупиняється. Дзвінкий сигнал повертає нас у реальність.
Дмитро не відпускає мене одразу. Ще мить. Ще подих. Ще шанс передумати.

Але я не передумую. Ні за що. 

Коли двері відчиняються, ми виходимо на дванадцятому, останньому поверсі. Я все ще тримаю його за руку — міцно, впевнено. Так, ніби саме так і має бути.