4 Глава

Ліля

Ми заїжджаємо в елітний житловий комплекс, і я одразу розумію: найімовірніше, він привіз мене до себе.
Ось воно — те саме таємне місце.

Але тікати я не збираюся. Хоч я майже не знаю Дмитра, чомусь хочеться йому довіритися.

— Я привіз тебе до себе. Але ти не бійся, — спокійно каже він. — Просто візьмеш речі моєї сестри й переодягнешся. А потім я справді покажу тобі те саме місце.

— Тобі не подобається моя весільна сукня? — питаю я, намагаючись усміхнутися.

— Дуже подобається. Але надворі мінус, — він уважно дивиться на мене. — Ти в ній неймовірна, правда. Просто я не хочу, щоб ти змерзла й захворіла. І туфлі — не найкраще взуття для зими. У сестри залишилося й взуття. Думаю, у вас один розмір. Маленький… так? Тридцять шостий? Тридцять сьомий?

— Тридцять сьомий, — відповідаю я. — Як ти вгадав?

— Просто пощастило.

Він робить паузу, ніби збираючись із думками.

— Ліля… якщо ти не хочеш підніматися, я все зрозумію. Я відвезу тебе туди, куди скажеш. Але, як би дивно це не звучало… — він дивиться просто в очі, — я насправді не хочу тебе відпускати. Здається, я закохався з першого погляду. Уперше в житті.

— У мене? О, Дімо, це так мило, — я намагаюся перевести все на жарт і чекаю, що він усміхнеться.

Він надто серйозний. Надто щирий. Особливо в ту мить, коли його пальці обережно, майже несміливо торкаються мого волосся.

— Це правда, втікачко-наречена, — каже він тихо. — І я безмежно щасливий, що саме мою машину ти зупинила. Що саме я їхав тієї миті. Інакше ми б ніколи не зустрілися.

— Дімо… — починаю я, але слова губляться.

— Я зроблю все, що ти скажеш. Справді, — продовжує він. — Але я буду безмежно щасливий, якщо ти все ж залишишся. Піднімешся. І погодишся зустріти зі мною Новий рік.
Він усміхається ледь помітно.
— Нове життя… Ти ж утекла від старого, хіба ні?

Другою долонею він торкається моєї щоки. Дотик ніжний, теплий — такий приємний, що я заплющую очі й дозволяю собі просто відчути цю мить.

Надворі не просто холодно — йде сніг, вкриваючи місто білою ковдрою. Я не уявляю Новий рік без нього — без цієї тиші, без обіцянки дива.

І Діма… він неймовірний чоловік. Надійний, уважний, справжній.

І мені раптом здається, що я теж можу закохатися в нього надто швидко.