20.. В кроці від відкриття

Свят

Я хотів так зробити. Це було абсолютно свідомо. Чомусь мені було дуже важливо це в ту мить. І зараз так само важливо. Може, це і було миттєве рішення, але воно було правильним, я в цьому не сумніваюсь. Тому і кажу те, що кажу, що в цьому нічого такого. Я навіть хочу, щоб вона завагітніла.

Ніккі зиркає на мене з-під лоба. 

— Такі речі вирішують двоє, — каже обурено. Я бачу як злітають її вії і опускаються на щоки. Красивим віялом. В памʼяті ще картинки, як вона стогнала, як кусала свої губи і звивалась. Така недосвідчена і водночас така гаряча. Тіло — ідеальне. І ніби створене для мене. Кожен її вигин лягав правильно, в руки, під губи… Його хочеться дослідити як слід. Неквапливо. І навчити її всьому.  Але Ніккі щось каже про вагітність і здається зовсім не налаштована на продовження своєї еротичної освіти. 

— Все буде добре, хоч завагітнієш ти, хоч ні, — обіймаю її. — Ми будемо справжньою родиною. Ти, я, Ден… І коли буде дитина, вона теж. Хоч зараз, хоч потім.

 — Я не підписувалась на весілля по зальоту! — кижає у мене подушку. — А всі так  і подумають! Це ж який жаї!

— Ми мали одружитись до зальоту, ну чого ти, — усміхаюсь, ловлячи її за запʼястки і знову притягуючи до себе. — Не злись. Може, ти ще і не завагітніла. 

Вона вивільняється і притискає пальці до скронь.

— Мовчи! — ледве не плаче. — Не хочу тебе бачити зараз! 

Ніккі схоплюється з ліжка і кутається в простирадло, але на ній воно виглядає мов королівська мантія. Вигини тіла знову манять… Тепер триматися на відстані від неї буде ще важче. 

— А я тебе хочу бачити. Можна і без простирадла. Хоча так теж нічого, хочеться розгорнути, як подарунок, — кажу грайливо. Хай звикає. Нікуди вона від мене тепер не подінеться, знаю, що вона теж хоче бути зі мною.

— Обійдешся, — відповідає доволі грубо. Може для цнотливих дівчат це нормально? Така різка зміна настрою. Поплакати хочеться? Такі ходили жарти про жінок вісімнадцятого століття. Може, вони не далекі від істини? — Де тут у тебе та клята ванна? — Ніккі мов сліпа озирається в кімнаті. 

— Он, — киваю в бік дверей. — Але в іншу кімнату спати тебе не пущу, так і знай. 

Кидає обпікаючий погляд. Стільки нерозтраченої пристрасті не має пропадати дарма. 

Гримає дверима. За секунду чується шум води. Довго. 

Я встаю з ліжка і нашвидкоруч змінюю простирадло. Знати, що я був її першим і залишусь єдиним дуже приємно. Зараз все відходить на другий план. І напад і конкуренти. Ця дівчина витіснила собою все.  

Лягаю назад і очікую, коли вона вийде. Хочу обійняти її і ніколи не відпускати. Хочу, щоб ми завжди були разом. Навіть не думав, що можу так сильно чогось хотіти. 

Ніккі повертається в моєму халаті. Закутана від шиї до пʼят, бо халат явно не її розміру. 

— Я не залишуся з тобою тут, — каже, відкидаючи мокре волосся з чола. 

— Я перестелив ліжко, — встаю з ліжка і підходжу до неї майже впритул, зазираю в очі: — Хочу, щоб ти завжди була тут. 

— Справа не в постілі. Я хочу побути сама. Я маю на це право, — каже вперто, уникаючи обіймів. 

— Завтра вдень побудеш сама, — все одно згрібаю її в обійми. — Не пущу. 

— Це зовсім інше. Ти що не розумієш? Мені… боляче! — дивиться звинувачувально. — Ти такий здоровий всюди! 

— Я більше не чіпатиму тебе сьогодні, — торкаюсь губами її щоки. 

— Я не буду спати поруч з тобою. Крапка. Поважай мої кордони! І у тебе … кров. Здається рана відкрилась. 

— Але ми вже спали разом, чому ти така вперта? — опускаю погляд на руку. Там дійсно кров, але зовсім трохи просочилось.

— Це я вперта? Я? Та ти найвпертіший баран в усьому світі! Думаєш лише про себе. Аби тобі було добре! Я хочу  в тиші вирішити що мені робити з вагітністю! І не думай, що я тебе питатиму, ти мені навіть долара ще не подарував, — додає своє коронне. Незрозуміло, чи вона справді думає так, чи просто хоче вибісити мене… 

Ліка

Я зірвалась. Мене буквально трясе від люті. Довго відмивала у душі з себе його запах. Але все одно, здається, просякнута ним до кісток. Він умисно зробив мені дитину! 

Треба просто подумати, як діяти. Вимагати від нього таблетку зараз буде дуже підозріло. Який дідько тягнув мене за язик, коли я наплела йому про “красивих діток”? НІккі певно б не робила нічого такого… А я не можу. Бо якщо я завагітнію, то я не зможу позбутися цієї дитини. І що може буи гіршим, ніж народити від ворога? 

Голова здається лусне від всіх цих думок. А йому — давай обійматися. Егоїст! Думає лише про себе. 

В іншому випадку я б була рада. Адже це так мило, що партнер турбується про тебе. От тільки не тоді, коли твій “партнер” — Святослав, якого треба засадити за грати! 

— Тобі реально так треба ті гроші? — нарешті видає Свят і насуплюється. — Добре, скільки коштує життя моєї дитини, якщо ти вагітна? 

— Що? — хочеться дати йому ляпас, щоб прийшов до тями. — А все інше тебе не цікавить? Що твоя наречена без машини? Що ходе вже тиждень з однією  і тією самою сумочкою? — я ще раніше помітила, що його бісить меркантильність. А Ніккі саме б так і поводилась би. Навіть її батько очікував того, що вона буде доїти Свята. То чому ж я не можу використати це як зброю проти нього. — Та ти жлоб! Який буде економити і на дружині і на дитині! — зараз я ще не уявляю, в яку яму себе заганяю.