38. Ліка

Свят обіймає мене міцніше. Я відчуваю таке приємне тепло по всьому тілу. Не можу опиратися цьому відчуттю. Його руки ковзають по моїй спині, залишаючи якісь болісно-приємні відчуття в місцях дотику. Мов мікроудари струмом. 

Вигинаю спину, несвідомо притискаючись до нього ближче. Дихати стає важче. Різко втягую повітря і підіймаю голову, щоб глянути йому в очі. Провалююсь в його зіниці. Мов у вир затягує. Там щось таке. Вогонь, змішаний з ніжністю. 

І всередині мене мов би щось змінюється. Клацає якийсь замок, випускаючи на волю іншу частину мене. Ту, що відчайдушно прагне тепла і захисту від всього світу. Коло сильних рук обіцяє задовольнити моє бажання. 

Я дивлюсь на Свята невідривно, боюсь навіть віями кліпнути, і злякати це відчуття магії між нами. 

Він повільно схиляється до мене. І я мов зачарована чекаю, коли відбудеться поцілунок. Здається, не дихаю вже цілу вічність, заклякла і заворожена. Губи ниють. Він ще не торкнувся, а я вже відчуваю всіма фібрами душі його тепло. 

Тиша між нами така дзвінка, що можна почути хрускіт скла, яке прибирають у вітальні. Але ці звуки вторинні. Вони не мають жодного значення. Все, що зараз важливо — наші тіла, міцно притиснуті одне до одного, і невимовна напруга, що збирається в кімнаті. Я роблю несміливий порух стегнами, щоб змінити позу. 

І це стає спусковим механізмом того, що відбувається далі. Жадібні поцілунки гіпнотизують мене. Я відповідаю на кожен з них, не в силах щось змінити чи зупинити. 

Ловлю себе на тому, що мої руки торкаються Свята. Пальці плутаються в його волоссі, я притягую його до себе ще ближче, хоча куди ще… Але мені мало. Хочу відчувати його всього. Шкіра до шкіри. Пульс до пульсу. 

Заплюющу очі, так відчуття ще гостріші. Серце калатає, за його стуком слабко чуються мої чи то схлипи, чи то стогони. Ще можна відсахнутися і сказати “ні”. Але я тягну. Бо моє тіло прагне злиття. Прагне того, що розум ніколи б не дозволив. 

Адреналін б’є… Солодко ниють груди і нижче. Від тягнучого відчуття задоволення до справжньої пожежі внизу. Кудись подівся мій одяг. І правильно. Він — зайва прешкода. Я вже не думаю. Дію на інстинктах, які диктують мені правила цієї ночі. Головне лише не зупинятися і долетіти туди… Не знаю, куди. І все, що б не робив зараз Свят, тільки наближає мене до того моменту, коли я розчинюсь в ньому.

Отямлююсь гола, притиснута до його грудей, затиснута його руками. Вражено кліпаю віями. 

— Я не думала, що це так, — шепочу, відчуваючи раптом збентеження, сором і страх. В тілі ще затихають хвилі задоволення. Такого неймовірного. Першого  в моєму житті. 

— Наступного разу буде ще краще, — він торкається губами моєї шиї. — Я теж не думав. Що буде аж так. 

“Наступного разу…”

“Наступного…”

Думка б’є мене по голові своєю логічністю і простотою. Що я накоїла? Я переспала з лютим ворогом, от що! Ледве стримую себе від того, щоб не схопитися і не закричати від відчаю. Як це зі мною сталося? 

— Я хочу в душ, — кажу йому рівно. — Ми…

Розумію найстрашніше. Жодного захисту не було. Він… Як він міг! Календар! Треба подивитися в календар який сьогодні день. Але я і так знаю, що “сприятливий для заяаття”. 

— Полежи трохи, — каже. — Раптом ти завагітнієш. Ми ж все одно скоро одружимось. 

— Раптом я що?.., —  перехоплює подих. — То ти розумів, що робиш?! — я підхоплююсь, прикриваючи оголені груди простирадлом. Зараз так гостро соромно і незручно. 

— Авжеж, розумів. Мені ж не шістнадцять, — зазирає в очі. — А ти скоро станеш моєю дружиною, то що в цьому такого?.. 

***

гортай далі, там продовження ------------>