32. Ліка

День видався стресовим. Все наросло, мов той сніжний ком. І вивалилось на мене лавиною. 

Тег в інсті від якоїсь дурепи. Я його просто пропустила. Добре, хоч НІккі слідкує за всім цим. І її тато. 

— Швидко бери слухавку! Поки він нічого не запідозрив! — командує Ніккі як тільки я розгублено повідомляю їй, що телефонує її батько. 

— Але він впізнає голос…

— Кажи що захворіла! Кашляй! Потім мені все розкажеш! — вона виомглива. І одночасно кидає кудись в бік. — Джо-Джо, не зараз! Тут важливі справи… Ліко, це не тобі, я чекаю твій дзвінок. Не підведи! 

От гадина! ТІльки й встигаю подумати я, і відразу відповідаю на дзвінок Нікиного батька. 

—  Ніккі! Що відбувається з тобою? Мені вже знайомі пишуть, що всюди з тобою якийсь скандал. Я побачив фото, мені прислали. Ти що, ходила на пластику і мені не сказала?! Що з носом? Я забороняв тобі робити пластику!

— Кхе-кхе, — відкашулююсь. — Я прихворіла, татусю, — бурчу в слухавку. — Це все через вірус. Апчхи! — сподіваюсь не переграю. 

— Який ще вірус? Ти ж майже ніколи не хворієш! — він майже обурюється. 

— Треба записатися на повне обстеження, — видаю ідею. — Це правда дивно… Може, зміна клімату чи стрес подіяли. 

— Яка ще зміна клімату? Хіба ти не в Україні була останні півроку? 

— А як це називається, коли з одного міста в інше переїздиш? — питаю, знову кашляючи. 

— Треба мені приїхати провідати тебе. Може, Свят тебе ображає? Скажи одразу! Я буду у тебе за дві години!

— Ні-ні! Ще і ти захворієш! Тобі не можна! —  у мене починається справжня паніка. — А Свят поїхав кудись на кордон! Його нема! 

— Ну, йому треба працювати, — погоджується. — Щоб вистачило грошиків утримувати мою крихітку. Що ти, машину нову вже в нього попросила? Знаючи тебе, вже мала б.

Не додумалась. От же я дурепа! А Ніккі так би і зробила! 

— Ми поки обговорювали весілля, — кажу примирливо. — Він погодився на священника… 

— Священника? — знову дивується батько. — Ти ж атеїстка в третьому поколінні… 

— Але весілля хочу як в Голівуді, — викручуюсь. —  А там татко веде наречену до вівтаря і сященник благословляє… Красиво ж. 

— Ну, якщо моя манюня хоче цього, авжеж,  я все зроблю. Я радий, що ви зі Святом поладнали. Переживав, що ти будеш брикатися, але бачу, у вас все добре. 

— Він такий милий, — кажу. — Я рада, що ти нас познайомив. Хоч і весь час в роботі. 

— Він закохається в тебе, ось побачиш. І буде у вас все добре. 

Ой, упаси Господи. Не треба мені його кохання. Тільки помста. Я не збираюсь возити передачки Святу в тюрму. А саме там йому і місце. 

З батьком Ніккі ми нарешті прощаємось. І я розслабляюсь. Він нічого не запідозрив. 

Потім ще Ніккі виносить мені мозок своїми настановами. Потім малий вимагає уваги. З ним найвеселіше. Все ж Ден гарний хлопець. Не те що його тато зі своїми брудними секретами…

***

Прокидаюсь зранку в обіймах Свята. Тримає так міцно, ніби боїться упустити. НІби я його найцінніший скарб. 

— Любчику, — торкаюсь кінчиками пальців його плеча. Тільки не плисти від його запаху і тепла. Зусиллям волі нагадую собі, що все це не справжнє. Це Ніккі він так би тримав. А якби знав правду хто я… Про це краще не думати. 

А думати треба про справу. І про те, щоб не підставити себе і НІколь. 

— Любчику, — знову злегка погладужю його скроню  і щоку. — Купи мені машинку… 

Свят розплющує очі і дивиться на мене якось дивно. Знову, як тоді в машині. Тим своїм розчарованим поглядом… 

***

гортай далі, там продовження ------------>