16. Любчику, купи мені... машинку

Свят

Робота мене дратує. Зазвичай я завжди був трудоголиком і любив свою справу. Мені подобалось робити гроші, заводити нові знайомства, налагоджувати нові шляхи. Але сьогодні все якось не так.

Весь час згадую нашу розмову в машині. Добре, не розмову. Поцілунки. Як мене веде від неї. 

Зовсім не можу зосередитись і злюсь на себе за це. Але ж як вона все перевела в площину грошей…

З іншого боку, хіба не таку Ніккі я очікував побачити?...

Просто вона була не такою, я ж бачив щирість в її погляді, відчував щирість в її поцілунках. Це не могло бути грою чи обманом… Чи вона настільки професійна акторка, яка косить під дурепу?..

Щастить, що проблеми не дуже серйозні і навіть в такому незосередженому стані в мене виходить з усім розібратися.

Навіть не лишаюсь ночувати в готелі, хоча за вікном вже глибока ніч. 

Ловлю себе на думці, що поспішаю додому. Хоча ні, я поспішаю не додому, а до Ніккі. Треба визнати цей факт. Все ж її відповідь якось вдарила по мені, хоча не мала б. Але Ніккі надто сильно зачепила мене. 

Мчу назад на всій швидкості, але, авжеж, все одно приїжджаю дуже пізно. В домі тиша і темрява. Ніккі вже, певно, спить. 

Коли піднімаюсь на другий поверх, дивлюсь на двері до її кімнати. І все ж не втримуюсь.

Тихо відчиняю їх і заходжу всередину. Очі вже трохи звикли до темряви, тож я бачу її силует на ліжку. Підходжу ближче, нахиляюсь над її обличчям.

Коли вона спить, то всі її маски спадають. Вона виглядає такою тендітною і беззахисною, що мені хочеться її захистити і оточити… Стоп. Ні, навіть думати про це не хочу. 

Але хочу чи ні, погляд зосереджується десь в районі її губ. Як на зло Ніккі уві сні ледь прикушує нижню і я не втримуюсь. Подаюсь вперед і легенько торкаюсь її губ своїми. 

Вона щось сонно бурчить і тягнеться до мене, обвиваючи рукою мою шию. Певно, вважає, що все їй сниться. ЇЇ тіло таке податливе в цю мить. Губи розкриваються мені назустріч, ніби запрошуюючи поглибити поцілунок. Авжеж, я не можу відмовити їй в цьому, тож лягаю поруч так, щоб вона не прокинулась і таки торкаюсь губами її губ. Мʼяко, не хочу злякати її одразу. 

Моя долоня лягає їй на талію, але також майже невагомо. Серце бʼється, як у якогось підлітка, вона може завести мене навіть такими невинними діями. Бляха… 

Ніккі ворошуться під моїми руками, її пальці теж торкаються моїх плечей, потім шиї. 

— Не залишай мене, — бурмоче вона крізь сон.  

Я б і радий не залишати, але такі її слова і дії ще більше підзадорюють… Як потім зупинятися? 

— Добре, — шепочу на вухо, торкаючись губами мочки. 

Вона нарешті розплющує очі, певно розбуджена остаточно моїм голосом. 

— Свят? — відсувається. — Я думала ти мені снишся. 

— Ти мене кликала, — киваю. Це не зовсім правда, бо мого імені там не прозвучало, але все ж. — Я підійшов ближче і ти мене обійняла, — шепочу їй в губи.

— Ну ти ж мені снився, — вона облизує губи. — Давно повернувся? 

— Щойно… Можна, я тут залишусь? — дурію від її аромату і не хочу нікуди йти, тож кажу все прямо.

— Навіщо? — навіть в темряві зрозуміло, що вона почервоніла. По голосу ясно — збентежена. 

— Бо я скучив, хоч і не бачив тебе всього день, — знову кажу правду. 

— Правда скучив? —  в її голосі зʼявляється тепло. — Але ж Свят… Ти дорослий чоловік, ти не можеш просто спати поруч. А я… 

— Це буде непросто, але я можу, — не погоджуюсь, притягуючи її до себе. — Дозволь мені спати тут сьогодні. 

— Обіцяй спати! — каже суворо. — Бо інакше — підеш в свою холодну кімнату! 

— Обіцяю, — шепочу їй в шию…

Ліка

День видався стресовим. Все наросло, мов той сніжний ком. І вивалилось на мене лавиною. 

Тег в інсті від якоїсь дурепи. Я його просто пропустила. Добре, хоч НІккі слідкує за всім цим. І її тато. 

— Швидко бери слухавку! Поки він нічого не запідозрив! — командує Ніккі як тільки я розгублено повідомляю їй, що телефонує її батько. 

— Але він впізнає голос…

— Кажи що захворіла! Кашляй! Потім мені все розкажеш! — вона виомглива. І одночасно кидає кудись в бік. — Джо-Джо, не зараз! Тут важливі справи… Ліко, це не тобі, я чекаю твій дзвінок. Не підведи! 

От гадина! ТІльки й встигаю подумати я, і відразу відповідаю на дзвінок Нікиного батька. 

—  Ніккі! Що відбувається з тобою? Мені вже знайомі пишуть, що всюди з тобою якийсь скандал. Я побачив фото, мені прислали. Ти що, ходила на пластику і мені не сказала?! Що з носом? Я забороняв тобі робити пластику!

— Кхе-кхе, — відкашулююсь. — Я прихворіла, татусю, — бурчу в слухавку. — Це все через вірус. Апчхи! — сподіваюсь не переграю. 

— Який ще вірус? Ти ж майже ніколи не хворієш! — він майже обурюється. 

— Треба записатися на повне обстеження, — видаю ідею. — Це правда дивно… Може, зміна клімату чи стрес подіяли. 

— Яка ще зміна клімату? Хіба ти не в Україні була останні півроку? 

— А як це називається, коли з одного міста в інше переїздиш? — питаю, знову кашляючи. 

— Треба мені приїхати провідати тебе. Може, Свят тебе ображає? Скажи одразу! Я буду у тебе за дві години!