29. Ліка

Він так близько, що у мене починає паморочитися в голові. На смак Свят дивовижний, так що хочеться поцілувати його ще. І це лякає. Ну нехай перший раз зробила це на адреналіні, але щоб хотілось знову… А хочеться. Від його жару мені теж стає спекотно. Груди наливаються, жар розпливається тілом. Я судомно вдихаю повітря, і намагаюсь відсунутися, але тіло не слухається. 

—  І що ми будемо робити ці години? — питаю у нього пошепки. Самій лячно і водночас бентежно від нашої близькості. І того, що ми самі на цій трасі, відрізані від світу темрявою. 

— Можу трохи зігріти тебе, — шепоче на вухо, обпікаючи шкіру на шиї гарячим подихом.

Зачіпає підборіддям мою шкіру. Він злегка колеться, хоча ніби голився зранку. Від дотику мене знову обдає мов би окропом. 

— І так спекотно, — кажу, але не відсуваюсь. — Тобі хіба ні? 

Повертаю голову до нього, щоб зазирнути в очі, але наші губи виявляються так близько, буквально в міліметрі одне від одного. Подихи змішуються. Я заплющую очі, очікуваючи що він все ж поцілує. Це якийсь магніт, який я не спроможна подолати. 

І він все ж цілує. Зминає мої губи своїми, одночасно з цим торкаючись талії долонею. Навіть через одяг я все одно відчуваю жар його тіла. Хочеться відчути його руку не лише на талії. Не знаю як краще сісти, щоб було зручно  і водночас не соромно. 

В голові знову паморочиться. Чи то від моєї сміливості, чи від нестачі кисню, бо дихаю я вже не легенями, а здається лише шкірою, настільки глибокий цей поцілунок, несхожий на попередні. 

Коли поцілунок закінчується, я ще несвідомо тягнусь вперед, розуміючи, що рука Свята встигла зміститися на мою потилицю, пальці заплутались в волоссі. Важко втягую повітря. Свят здається так само збентеженим як і я. 

— Дурію від тебе, — видихає в губи. — Що ти зі мною робиш, Ніккі….

Ім’я подруги миттю приводить мене до тями. Це від неї він у захваті. 

— Ми загралися, —  я відкидаю козирок і починаю поправляти волосся, дивлячись в дзеркало. Руки все ще тремтять. Очі підозріло виблискують. На губи навіть поглянути страшно. Такі припухлі вони і мов би не мої. 

— Чому загралися? Я хочу справжніх стосунків з тобою. Це не гра, — зазирає в очі. 

— У нас і так справжні стосунки, — кажу суворо. — Ми скоро одружимось, куди справжніше? 

— Але до чого тоді ця фраза "загралися"? — насуплюється. — Ти сама це сказала.

— А ти що серйозно зібрався зі мною переспати в машині? — повертаюсь до нього, відчуваючи як до всього мого емоційного стану додається справжнє обурення. — Я думала ми тут просто граємось з поцілунками… Ти що мене аж настільки не поважаєш?! — хочуться заліпити йому ляпас. 

— Що це за "не поважаю"? Ти моя наречена, авжеж, я поважаю тебе, — бере мене за руку. — Добре, я розумію, що ти маєш на увазі. Коли я повернусь з кордону, я покажу тобі, як поважаю тебе. І не тільки. 

Чомусь в його тоні мені здається загроза. Певно, через те, що говорить хрипко і уривчасто. Від циї низьких вібрацій його баритону в животі знову ворушиться жар. Доводиться кілька разів вдихнути і видихнути, щоб заспокоїти бунтуюче тіло. 

— Сподіваюсь, під “повагою” ти маєш на увазі шанобливе ставлення і якийсь приємний подарунок, щоб згладити цей вечір! — випалюю в стилі Ніккі. 

— Скажи, що тебе не тільки подарунки цікавлять, — ледь стискає мою руку. — Ти не така легковажна, як хочеш здаватися. Я відчуваю це.

— Ти збираєшся на мені економити? — хай краще розізлиться, ніж знову лізе з поцілунками. Я не впевнена, що втримаюсь сьогодні довго під таким ніжним натиском. 

— Не збираюсь, — Свят все ж відсторонюється і дістає знову телефон. Все одно він вже "засвічений" через те, що ми викликали підмогу. Тепер він не дивиться на мене. 

***

гортай далі, там продовження ------------>