24. Свят

Ніккі все завжди цікаво, з такою хваткою могла б бути якоюсь вченою, чи детективом. Усміхаюсь думці. Де Ніккі і де детективи? Щось я зовсім запрацювався.

— Запамʼятай, мила, мій телефон — табу. Його чіпати не можна без спросу. Тут вирішується багато робочих питань. Листувань з дівчатами, як ти побачила, там нема. Тож можеш бути спокійною. 

— А я без тебе в твій телефон і не збиралсь лізти! Ти он сам ховаєш! Що ти там приховуєш від мене, любчику? — вона примружує очі. 

— Роботу я приховую від усіх, мила, — знизую плечима. — І тобі лишається тільки змиритись з цим, — ховаю мобільний в кишеню. 

— Ти навіть читати не будеш при мені? — вона встає з моїх колін. — Це підозріло. 

— Ну можу показати адресата хіба, якщо при тобі, — пропоную примирливо, тягнучи її назад до себе за руку. — Не злись.

— Покажи.

— Останнього повідомлення? — перепитую і відкриваю список чатів. Там чітко видно, що найновіше повідомлення прислав Філ. — Бачиш, "Макс", чоловіче імʼя. 

— Гаразд.  Я тобі вірю, — вона заспокоюється. — Ти пройшов перевірку. Піду спати напевно. Ти йдеш? 

Саме в цю мить телефон в моїй руці дзвонить. Це вже не Філ, це менеджер, який курує доставки. Він рідко дзвонить ввечері, хіба що є дуже серйозна причина.

— Можеш йти, а я поговорю, дзвонять, — приймаю виклик, відпускаючи Ніккі, щоб вона встала і починаю слухати Максима, менеджера. 

Ніколь відходить до дверей, а піт на ить озирається через плече. І йде, пославши мені повітряний поцілунок. 

Максим розповідає про проблеми на кордоні. Ну, я давно збирався змінити канал перевозки, власне, тому і розмовляв з Філом, але сподівався, що перехід буде більш плавним. 

— То що, я правильно розумію, ти сам не можеш домовитись з цими новими людьми? — насуплююсь. Затримка на кордоні мені не потрібна. Новий канал ще неналагоджений, я маю все владнати зараз, щоб не підмочити свою репутацію.

— Якби міг, не телефонував би так пізно. Сам я можу владнати не раніше як через тиждень, — відповідає той. 

— Чому так довго? — насуплююсь. 

— Треба штовхнути людей з департамента, там все повільно, бюрократія, тому занеси, тому передай, поки дійде по ланцюжку. Інший канал обрубали цими кадровими змінами. 

— Ясно, — підтискаю губи. — Я приїду сам і розберусь. Виїду сьогодні ж. Відбій, — відбиваю виклик і йду до сходів. Треба швидко перевдягнутися і зібратися. Я маю швидко доїхати. 

Охорону брати з собою не варто, щоб не привертати увагу. Я маю проїхати максимально непомітно, а кортеж точно увагу приверне. Взяти водія? Але поки він буде збиратися… Чорт з ним, поїду сам. Поки ніхто про це не знає, я насправді тільки в більшій безпеці, поїду повним інкогніто. 

Збираюсь швидко, і вже виходжу з кімнати, коли натикаюсь на Ніколь.

Стоїть, притиснувшись до одвірка своєї кімнати, руки на грудях, погляд підозріло-злий. 

— І куди це мій наречений намарафетився в такий час? — питає капризно. 

— На захід України. Вже виїжджаю, — насуплююсь. 

— А на цьому заході випадково не живе Вірочка? — схиляє голову до плеча. — Думаєш я дурепа? 

— Віра живе в Києві, а я їду в Мукачево, Ніккі. 

— Так, так, любчику. Кетчуп принеси, бо мені твоя локшина без нього не лізе на вуха!

— Що за дурня, кажу тобі, у мене справи. Маю вже їхати.

— Ти ще психони і гримни на мене, щоб не ревнувала! Звісно, прийшло повідомлення яке ти мені не показав, і ти різко зібрався їхати. 

— Кажу тобі, це по роботі. ДУмаєш, я хочу їхати на захід? Півночі їхати, ще й самому кермувати, — бурчу. Я втомився і так, а тут ще й Ніккі. — Ну що ти хочеш? Як мені тобі довести, що це робота? Хочеш, геолокацію завтра пришлю.

— Все це можна змінити, підтасувати і перекрутити. Візьми мене з собою!

***

гортай далі, там продовження ------------>