12. (Не)ревнощі

Ліка

Ну хто б на моєму місці упустив такий гарний шанс покопирсатися в телефоні ворога? Навіть якщо там невинні переписки з коханкою. Правда в душі таке відчуття, мовб би збираюсь перебирати чиїсь брудні труси. Але нагадю собі, що справа є справа. 

Дивлюсь очікувано на Свята, простягнувши руку. 

— Крихітко, там нема баб, тільки робота, — хитає головою. 

— Всі мужики так кажуть. Але якщо там немає баб, то і ховати тобі нічого? — лукаво посміхаюсь. Він же хоче нормальних стосунків з нареченою. 

— Робочі питання не для твоїх очей, ти маєш це розуміти, — хитає головою. 

— Та я там все ондо нічого не тямлю, і обіцяю, не збираюсь лізти в чати по роботі.

— Хіба що при мені можеш поглянути, — відповідає врешті-решт.

Це звучить як моя маленька перемога. 

— Звісно при тобі. Ходімо швиденько у вітальню, покажеш,я заспокоюсь і підемо спати, — смикаю його за руку, у передчутті допиту. 

— Яка нетерпляча, — усміхається і йде за мною. — Але мені треба буде також якийсь бонус від тебе, раз я виконую кожну твою забаганку. 

Бонуси я його вже знаю. Знову полізе лапати мене всюди. 

— Святе, це не забаганка, це встановлення базової довіри між нами, — усміхаюсь. — Але я готова оцінити твій чоловічий подвиг, — торкаюсь рукою його передпліччя. Відчуття мов легенько струмом б’є. І в грудях знову починає лоскотати. — Поцілунок він наречної перед сно тобі гарантовано. 

Знову посміхаюсь. Поцілунок йому світить тільки  в тому випадку, якщо я не знайду підстав для ревнощів. Але навіть у святого їх знайти можна. 

— Домовились, — він сідає на диван і тягне мене до себе на руки, вручаючи мобільний. — Ну, дивись, — каже задоволено.

— Отже почнемо, — чмокаю його в щоку, щоб відволікти думки. Але замість того відволікаюсь сама, захоплена його запахом. І позою, в якій ми сидимо. Дуже незручна поза для ведення розслідування… Таке враження, що не на колінах, а на голках сиджу. — Давай Вотсап, що тут у нас? 

Він відкриває вотсап і простягає мені телефон. Я бачу тут декілька листувань, але в них видалені повідомлення. От же ж хитрун! Проте приколупатися немає до чого — всі адресати з чоловічими іменами. Намагаюсь запам'ятати хоч їх на майбутнє. Віталій Перевізник, Костя Гроші… і навіть чат з моїм “татом”. Ой, нічого не зрозуміло! 

— О! А це хто? — тицяю пальцем в дівчачу аватарку. — Що ти тут видаляв, любичку? 

— Тетяна — моя секретарка. І так, у мене всі повідомлення на автовидаленні, мила. Це безпека. 

— А як я тоді буду знати, що це секретарка і що ви з нею не обговорюєте колір її білизни на день? — зазираю йому в очі. Ревнувати так ревнувати. — Це підозріло! 

— Ніяк? —  припускає Свят. — Зрозумій, якщо хтось вкраде мій мобільний, важливо, щоб в ньому не було до чого прикопатися. Це безпека. 

— Он чому ти так легко погодився на цю перевірку! — до мене починає доходити. — Переписок з цією Вірою я так розумію, я теж не побачу? Жодних сердечок і поцілуночків? 

— А нащо мені треба було зберігати переписки з нею? — дивується Свят. 

— Щоб заспокоїти ревниву мене, наприклад? — вимуваю версію. Розчарування а не перевірка. Я ще гортаю інші месенджери. Намгаюсь втримати в пам'яті хоча б імена і час дзвінків. Але толку з цього не багато. 

— Не люблю зберігати те, що мені не потрібно, — тягнеться до моїх губ, а рукою торкається долоні.

Саме в цю мить йому приходить повідомлення. Спливаюче повідомлення швидко зникає, а Свят забирає телефон з моїх рук.

"Все готове, чекаємо на товар. Вивіз відбудеться за…"

А далі не бачу… 

— Що там було? Покажи! — але він мовчить… 

СВЯТ

Ніккі все завжди цікаво, з такою хваткою могла б бути якоюсь вченою, чи детективом. Усміхаюсь думці. Де Ніккі і де детективи? Щось я зовсім запрацювався.

— Запамʼятай, мила, мій телефон — табу. Його чіпати не можна без спросу. Тут вирішується багато робочих питань. Листувань з дівчатами, як ти побачила, там нема. Тож можеш бути спокійною. 

— А я без тебе в твій телефон і не збиралсь лізти! Ти он сам ховаєш! Що ти там приховуєш від мене, любчику? — вона примружує очі. 

— Роботу я приховую від усіх, мила, — знизую плечима. — І тобі лишається тільки змиритись з цим, — ховаю мобільний в кишеню. 

— Ти навіть читати не будеш при мені? — вона встає з моїх колін. — Це підозріло. 

— Ну можу показати адресата хіба, якщо при тобі, — пропоную примирливо, тягнучи її назад до себе за руку. — Не злись.

— Покажи.

— Останнього повідомлення? — перепитую і відкриваю список чатів. Там чітко видно, що найновіше повідомлення прислав Філ. — Бачиш, "Макс", чоловіче імʼя. 

— Гаразд.  Я тобі вірю, — вона заспокоюється. — Ти пройшов перевірку. Піду спати напевно. Ти йдеш? 

Саме в цю мить телефон в моїй руці дзвонить. Це вже не Філ, це менеджер, який курує доставки. Він рідко дзвонить ввечері, хіба що є дуже серйозна причина.

— Можеш йти, а я поговорю, дзвонять, — приймаю виклик, відпускаючи Ніккі, щоб вона встала і починаю слухати Максима, менеджера. 

Ніколь відходить до дверей, а піт на ить озирається через плече. І йде, пославши мені повітряний поцілунок.