22. Свят

Кого-кого я не очікував тут побачити, так це Віру. Ну, про два роки "разом" вона загнула. 

— Віро, які два роки разом? — зітхаю. — Ми з тобою знайомі всього півтора роки. Ну і вперше переспали десь рік тому, може трохи більше. Потім не спали. Потім знову переспали. В якому місці це "разом"?

— Ти погано рахуєш! Ми познайомились на вечірці у Мороза, а це було позаминулої весни, і вже через тиждень ходили пити каву! — відповідає вона. — Тому не знецінюй зараз все що між нами було!

Віра дійсно була не такою поганою коханкою. Нам було комфортно разом. Вона любила дорогі подарунки, не сильно діставала мене. Була зручною дівчинкою, але я їй ніколи нічого не обіцяв, окрім цього і хорошого сексу. Тому і кажу далі:

— Я ніколи секс не знецінюю. Але навіть регулярний секс — це не бути разом.

Це правда, і вона мала прекрасно це розуміти, а не косити під дурепу зараз. 

— Та невже? Отже спати, дарувати подарунки, їздити у відпустку — все це не бути парою? А що тоді в твоєму розумінні пара, Святе? Чим вона тебе зачепила? — киває на закутану в халат Ніккі. 

— Бути парою, це бути парою. З серйозними намірами, — я знизую плечима. — Дарувати подарунки тій, з ким приємно проводиш час — хороший тон та й все. 

— Стривай, а ти мені на когось схожа, — Віра придивляється до Ніколь. — На оту інстаблогерку… Тільки не кажи, що це вона. Святе! Ти ж казав що любиш розумних жінок…

— Я вам тут не заважаю мене обговорювати? — Ніккі бере мене за лікоть. — Може я в спальню піду? 

— Ніккі не дурна, — кажу в захист Ніколь. — Можемо в спальню разом піти, — говорю вже до неї. Все ж, мені подобається, коли вона ревнує, є в цьому щось таке, що заводить мене. 

— Спершу спровадь гостю, бачу вона на щось розраховувала. 

— Бачиш, яка в мене ревнива наречена, — усміхаюсь. — Маю її заспокоювати тепер. 

Ніккі закочує очі. 

— Та поясни вже дівчині, що я не залетіла, а шлюб — рішення мого татка, не хочу щоб мене прибили десь на шопінгу сумкою Луї Віттон. 

— Так, вона поки що не вагітна, — киваю. — Але ми будемо працювати над цим дуже скоро. 

— Мені все ясно, — Віра пронизує мене крижаним поглядом. — Ти знущаєшся. Обезцінив наші стосунки, притягнув цю блонду тупу, хвалишся як будеш з нею спати, — вона стискає кулаки. — Ти огидний, Святолаве. І ти ще пошкодуєш про цю свою поведінку. 

Віра різко повертається до порогу, і гримає дверима. 

— Я не тупа, — каже Ніккі їй в спину. 

— Авжеж, ні, — обіймаю свою дівчинку. — Не тупа.

Ну, може трохи є. Але це скоріш юність, а не дурість. Цього я їй вголос не кажу. 

— Це була справді огидна сцена, — каже, схиляючи голову мені на плече. — Шкода, бідолашну. Ви правда з нею мутили два роки? 

— Та не мутили ми два роки. Спали, і не два, і не постійно, а періодично, — знизую плечима. — Разок злітали на море. Все ж ревнуєш? — ледь усміхаюсь.

— А ти як думаєш, любчику? — вона дивиться мені в очі. — Я не потерплю дівок поруч з тобою! 

— Я вже казав тобі, дай мені те, що я хочу, Ніккі, — торкаюсь губами шиї. — І мені більше ніхто не буде треба. 

— НІ, — вона суворо звожить брови на переніссі. — Покажи мені ваші переписки, я маю точно знати, що ти їй не обіцяв чогось такого! Інакше нащо б вона приперлась сюди серед ночі? Я реально ревнива, Святе! Тож діставай телефон!

***

гортай далі, там продовження ------------>