11. Покажи мені переписки!

Ліка

Свят завмирає в міліметрі від моїх губ. Бачу, як пульсує жилка у нього на скроні, сама застигаю в передчутті цього поцілунку. Блискавична думка, що це не правильно, тону  в доводах розуму про те, що це для справи. 

Тишу будинку розрізає звук дзвінка знизу. 

— Хто там? Ти когось чекаєш? — чомусь одразу пригадуються його розповіді про перестрілки. В купі з тією інформацією, що я вже знаю, мені стає боязно. По спині пробігає холодок. — Нормальні люди так пізно  в гості не ходять, — кажу я. 

— Ні, нікого не чекаю, — Свят насуплюється. — Причому, охорона б не мала пропустити аж до дзвінка нікого. 

— Цікаво, правда? Сподіваюсь, там не мій тато, — я сміюсь. Але смішок виходить нервовий. — Я краще піду в кімнату.

Так мені краще не показуватися. Швидко забігаю в свою спальню і намагаюсь опанувати страх. Хапаю телефон. Чи не начудила чогось Ніккі? Бо всі ці несподівані візити мені зараз здаються якоюсь загрозою провалу. А  я тільки почала його розпитувати. 

— Що за дурниці, — каже Свят. — Якщо це він, то тим паче, ти маєш піти зі мною, — бере мене за руку і веде до вхідних дверей. 

— В білизні? Йди сам! — я пручаюсь. Вологе волосся розсипається по плечах. 

— Ти в халаті, не гола, хай впевниться, що з тобою все добре, — не погоджується Свят. 

Ой! Я не знаю, що робити. 

— Чому твоя охрона нас не попередила? Що про мене подумають, — бурчу я, поки мов припнута йду за ним. 

 — Може, вони намагались попередити, але я не взяв телефон до джакузі, — знизує плечима. 

Збираюсь з духом. Я бачила батька Ніккі один раз вживу, коли той її підвозив. І звісно, роздивилась його фото, які показала НІккі. Але все одно це не те. Він то відразу помітить, що я самозванка. Навіть якщо спробую приховати обличчя за волоссям. Але кращої ідеї у мене немає. 

Свят відчиняє двері, я ховаюсь за його плечем. І відразу стаю свідком того, як якась дівка кидається йому на шию. 

— Святику! Я повернулась,  а ти не береш слухавку! Я дзвонила і писала! — щебече яккась дівка, намагаючись поцілувати мого “нареченого”. — У тебе все добре? 

— Віро, ти взагалі звідки тут? — питає він здивовано. 

Здивовано, але не відсторонено. Мені раптом стає дуже неприємно. Стискаю міцініше поли халату. 

— З Мілану! Щойно приземлилась і відразу хотіла з тобою зустрітися, — Віра нарешті помічає мене. — У тебе що, нова няня? — її брови сходяться на переніссі. — Дивно… 

— Ні, це моя наречена, Ніккі, — каже Свят, нарешті згадавши про мене. — Ніккі, знайомся, це Віра. 

— Ти… ти одружуєшся? — вона відступає на крок. — Чому ти мені нічого не казав? Звідки вона взялась? — я ловлю на собі погляд повний ненависті. 

— Ми, авжеж, непогано проводили час, але так, я одружуюсь, Віро. 

— Тобто як так? Ми два роки разом! І раптом нізвідки береться — ця?! І ти мене навіть додому не хотів запрошувати, а їй значить можна? Що в ній такого особилвого? — зараз мені ВІру стає дуже шкода. Навіть по при те, що вони викликає у мене неприязнь. Вона все одно в цей момент жалюгідна. Навіть не уявляю, що було б зі мною, якби  я опинилась на її місці. 

— Це дуже поспішне весілля, — кажу, кутаючись в халат міцніше. 

Погляд Віри зупиняється на моєму животі. 

— Он як? — каже вона. — Думаєш, якщо завагітніла, то виграла це життя? Це ще не факт, що то його дитина! Свят в цьому питанні дуже прискіпливий і обережний!

Свят

Кого-кого я не очікував тут побачити, так це Віру. Ну, про два роки "разом" вона загнула. 

— Віро, які два роки разом? — зітхаю. — Ми з тобою знайомі всього півтора роки. Ну і вперше переспали десь рік тому, може трохи більше. Потім не спали. Потім знову переспали. В якому місці це "разом"?

— Ти погано рахуєш! Ми познайомились на вечірці у Мороза, а це було позаминулої весни, і вже через тиждень ходили пити каву! — відповідає вона. — Тому не знецінюй зараз все що між нами було!

Віра дійсно була не такою поганою коханкою. Нам було комфортно разом. Вона любила дорогі подарунки, не сильно діставала мене. Була зручною дівчинкою, але я їй ніколи нічого не обіцяв, окрім цього і хорошого сексу. Тому і кажу далі:

— Я ніколи секс не знецінюю. Але навіть регулярний секс — це не бути разом.

Це правда, і вона мала прекрасно це розуміти, а не косити під дурепу зараз. 

— Та невже? Отже спати, дарувати подарунки, їздити у відпустку — все це не бути парою? А що тоді в твоєму розумінні пара, Святе? Чим вона тебе зачепила? — киває на закутану в халат Ніккі. 

— Бути парою, це бути парою. З серйозними намірами, — я знизую плечима. — Дарувати подарунки тій, з ким приємно проводиш час — хороший тон та й все. 

— Стривай, а ти мені на когось схожа, — Віра придивляється до Ніколь. — На оту інстаблогерку… Тільки не кажи, що це вона. Святе! Ти ж казав що любиш розумних жінок…

— Я вам тут не заважаю мене обговорювати? — Ніккі бере мене за лікоть. — Може я в спальню піду? 

— Ніккі не дурна, — кажу в захист Ніколь. — Можемо в спальню разом піти, — говорю вже до неї. Все ж, мені подобається, коли вона ревнує, є в цьому щось таке, що заводить мене. 

— Спершу спровадь гостю, бачу вона на щось розраховувала.