10. Я намагаюсь не розчарувати тата

Ліка

— Ти мене умисно намагаєшся відволікти? — питаю, відчуваючи як його тепла долоня торкається мого тіла. — Я думала, ти чоловік слова… 

Почуваюся максимально незатишно. Тепла вода  і бульбашки огортають тіло, ніжно  торкаються шкіри. Це, можна сказати, приємно. Якщо не рахувати, що окрім води є ще одне джерело жару. Мій так званий наречений. Він, здається, поглядом може скипятити воду. І мене заодно. В горлі пересихає. 

— Я чоловік слова, — торкається губами моєї шиї. — Я обіцяв відповідати на запитання, і я буду відповідати. 

— Сам розповісти не хочеш? Наприклад про те, що сталось з мамою Дена? — питаю, з однією ціллю — зняти підозри, що я занадто цікавлюсь його бізнесом. Але відразу відчуваю, атмосфера змінилася. 

— Вона померла, — відповідає коротко. 

k1KZOAUe
Зітхаю. Інформацію з нього, здається, доведеться витягувати лещатами. 

— Мені це відомо, — кажу нарешті, після паузи. — Батько розповідав. Але деталей ніде немає. Твої люди все почистили. Але, якщо не хочеш про це говорити, то не треба. 

— Аварія. "Нещасний" випадок, — продовжує. — Ну, я знаю, що він був не нещасний. Що все було сплановано. Але доказів не було. 

Ага. Знає він. Я теж знаю, що “застрелився” мій тато не сам. Але доказів немає.  

— Це сумно, — видаю нарешті. — Давай про щось інше поговоримо… Мені так шкода Дена. Він же зовсім маленький і без мами. На моєму місці могла опинитися якась дівка без принципів і співчуття, — це виривається в мене вже під дією алкоголю. Чомусь зараз я себе відчуваю так, ніби справді маю виховувати Дена  в майбутньому. 

— Ну, свого сина я не дам в образу нікому, — відповідає Свят, а потім переплітає наші пальці. — Тебе теж не дам в образу. 

Його слова знову повертають мене в момент. В цю близькість наших тіл. Але зараз це відчувається по іншому. Ніби моя рука в його долоні — це щось правильне. 

— Приємно чути, — кажу і ловлю себе на тому, що голос став нижчим. 

Шкода, що він не уявляє, як би вела себе з Деном справжня Ніколь… 

— Ну добре, якщо мама Дена загинула, це через твій бізнес? — питаю, роблячи очі зляканими. Нехай думає, що  я переживаю за себе. 

— Можна і так сказати, — не заперечує Свят. 

— То чим же ти таким займаєшся, що за це вбивають? — ледь чутно стискаю його пальці. 

— Всього лише експортом товарів, — знизує плечима. — Але є люди, які хотіли б бути в цьому монополістами. 

Знову розмиті формулювання! Дістав. Хочеться дати йому стусана за те, як він майстерно уникає відповідей. 

— Мій батько в числі цих людей? — я знову стискаю його долоню. Тепер вже від роздратування. — Але він вирішив діяти розумніше? Породичатися? 

— Породичатися, скоріше, вирішив я, а не він. І так, з цього буде користь нам обом, — відповідає Свят. — І тобі теж. Будеш жити і далі своїм безтурботним життям. Тільки будь хорошою дівчинкою, — його губи несподівано торкаються моєї шиї. 

— Це залежить від того, наскільки ти будеш хорошим хлопчиком, — я посміхаюсь. І здригаюсь від дотику одночасно. Знову приспаний розмовою вогонь десь в животі починає роздмухуватися. 

— Я буду дуже лагідним і хорошим з тобою, Ніккі, — його долоня ковзає моїм стегном.

— А вірним будеш? — трішки відсовуюсь, щоб зазирнути йому в очі. — Я не потерплю зрад, май на увазі. 

— Давай мені вдома все, що я хочу, і не буде зрад, обіцяю. 

Від низького голосу в мені все напружується. Я сковтую грудку в горлі. Добре, що від теплої води я і так вся червона. Треба швидко придумати, як відволіктися. 

— А ти робив щось небезпечне? Кримінальне? — змінюю тему. Може хоч зараз розколеться? 

Ліка

Ніккі дуже допитлива. Ну, може її заводить подібне, небезпеки і все таке. Хтозна.

— Я робив багато чого небезпечного, мила, — торкаюсь губами її шиї. Мене зводить з розуму аромат її шкіри, її бархатистість. Долонею ледь стискаю стегно. 

— Правда? Давай розкажеш ти, а потім я поділюсь найнебезпечнішим своїм вчинком, — зазирає мені в очі, потім її погляд ковзає до моїх губ. 

Другу долоню веду до ліфу. Я зараз взагалі не думаю про якість там запитання. Мені хочеться зовсім іншого. 

— Якось був в перестрілці на кордоні, — шепочу і легенько прикушую мочку її вуха. 

— В тебе стріляли? — здивовано кліпає мокрими віями. — Хто?!

— Той раз то були конкуренти, люди конкурентів. Мої хлопці розібрались з ними. Одного виловили і влаштували допит, — моя долоня ковзає вдалі і зупиняється на її ліфі. 

Ніккі легенько бʼє мене по руці. 

— Припини, — каже, відсовуючись на кілька сантиметрів. — Ти збиваєш мене з думок. 

— Ти теж збиваєш мене з усіх думок, — подаюсь вперед і ловлю її губи своїми, одразу зминаючи їх. Досить розмов.

Відчуваю, як здіймаються її груди, коли вона втягує повітря, Ніккі на мить піддається цьому шаленству, відкриваючи рот і дозволяюючи зробити поцілунок глибшим. 

Потім різко штовхає мене в груди і підводиться. Струмені води стікають по її фігурі, обліпленій чорним мереживом. Так, що в очі вдається подивитися не відразу.

— Святославе! — каже строго. — Ти обіцяв! 

— Я не обіцяв не цілувати тебе, — хитаю головою і усміхаюсь. 

— Поцілунки це все ондо прелюдія. А я… Мене це бентежить. 

— Я не погоджусь без поцілунків, ми все ж наречені, Ніккі, — ледь насуплююсь, але потім помʼякшуюсь. — Це нормально, що тебе це бентежить, навіть добре. Я не буду надто поспішати, я ж тобі обіцяв.

— От і не жени коней, — вона знову сідає у воду, надуваючи губи. — Я хочу звикнути до тебе. А не оце… оці стрибки… від жахливих розповідей до приставань… 

Вона відкидає голову на бортик і зітхає. 

— Але ти дуже красива, я хочу приставати, — торкаюсь долонею кінчиків її пальців.

— Так, тобі пощастило з нареченою, — комплімент робить її добрішою. — Я і красива, і розумна, — вона всміхається.